Стефан Кривошия про себе і свою сім’ю – Спогади та активність у товаристві «Коломийка»

 

    Вже понад два роки минуло відколи він прилучився до групи співаків джерельних пісень у Товаристві «Коломийка». Він тепер між найстаршими членами у товаристві. Стефан народився 1934 року і має 78 літ. Тут цікавий факт, що членів цієї сім′ї Кривишия завжди було у «Коломийкі», а тепер їх є всіх генерацій, які активні у якійсь групі товариства. Від самих початків, коли засновувалася «Коломийка», то членами були Олга Кривошия, донька Стефанового брата та Іван Кривошия, Стефанів син. Вони тоді були танцюристами.

     Маю знимку моїх батьків. Тато жив 97 літ а мама 92. Мої батьки, і тато і мама вже народилися у Босні. Мого діда я не запам′ятав але бабу пам’ятаю. Вона приїхала з України. Вона називалася Катарина а за місце походження з України споминали Підгайці. Дідо називався Гілько. Вони вже там були одружині. Розповідала баба, що тоді, коли вони іще жили на Україні, то по перший раз зявився біцікль, а коли надійде, то люди тікали і говорили «Їде дідько». Батько називався Іван а мама Руська – Розалія, з родини Яндруховський. Вони у Босні жили на Дев′ятині. Батько перше жив у Раківцю коло Прнявору а коли ожинився тоді прийшов на Дев’ятину. З Босні вони пізніше переселилися до Срему у село Бачінці. Вони переселилися 1950 року. Батьки у Босні займалися землеробством а крім того він там був ремісником для покривання хат соломою. З соломи вязав сніпки і з них виробляв дах на хатах. Його там кликали це робити далеко від свого села Дев’ятина, яка була українське село. Довкола були сербські села, всі вони його кликали покривати. З жита і соломи вироблялися ті сніпки. Це для батька була одна з головніших зайнять.

     Коли переселювалися до Бачінців у Дев′ятині розпродали усе майно. У той час у Бачінцях жив його брат а мій стрий. Батько прийшов до нього у гості і коли був там побачив як тут жиється і ще вони його намовили, щоб і він перейшов там жити. Там були ті «задруги» (колгоспи-спілки землеробів) і зараз моглося почати робити. У Бачінцях купили собі майно.

     Доки іще жили у Дев’ятині їх там злапала ІІ Світова війна. Під час війне було всього по ріжному. Я вже добе пригадую собі тої війни.Я пригадую коли сталася капітулація старої Югославії. Я тількищо почав ходити до школи. Ми були в школі а школа була недалеко церкви, на сусідних горбах було чути як стріляють. Мали ми учительку, яка нам сказала «Ідіть додому, нема більше школи». Тоді почалася війна і все це. Там коло нас було озеро, було води. Наша хата була близько озера, був один великий садок. У ньому часто змінювалися то партизани то четники. Вони прийдуть тут, бо була вода, поставлять котли варити їжу а коли зявляться ті інші, вони перекидають котли і тікають. Тільки один раз у тій війні надійшли усташи. Коли з нашої хати вийдеться так трохи на горб то було видко до церкви а партизани були у ній. На них напали партизани і примусіли утікати і більше не приходили. А німці приходили пару раз, зимою, а всі вбрані в білі форми, навіть і на коней накидали білі полотна. Ідуть такі білі як гуси. Так там воювалося.

     У Бачінцях я продовжив йти до школи і на ремісничі науки. Вивчив за коваля. Почов і працювати у «задрузі» «Слоґа» у Бачінцях коволем. До Сремської Митровиці перейшов 1955 року і тут робив в ковальському підприємстві. Незадовго потім я пішов до війська а коли повернувся того піприємства більше не було, розформоване. Тоді я почав працювати у іншому підприємстві «Польострой». Пізніше заснувався «МІВ», де я працював аж до пенсії.

     Це вже новіша фоторгафія. На ній ми всі брати і сестри а іще не всі були присутні. Брати Михайло, Ілія, Франьо і я і дві сестри а нас дітей було дев’ятеро.

     Це також родина, тільки що тут і стрий і стрийна і від їхніх дітей Володимир. Це могло бути на  «празник», прийшов стрийко з сім’єю до нас у Бачінці і тоді зфотогравувалися. Брат Ілія був вже одружиний і мав доньку Софію. На цій фотографії ми всі діти, нас дев’ятеро і стрий Антон і стрийна Анка і їхній син Владо з Митровиці.

     То ми на біцікльох (на велисопедах) їхали з Бачінців до Митровиці. Це Штефан Ґімбаровський, Роман Яблонський і я. У той час автопутем ми їхали а машин майже зовсім не переходило, може одна чи дві.

     Це я, коли мав може двадцять літ і моя стриєшна сестра. Це могло бути у Бачінцях.

     Це жинився Суканиця Петро, на гармонії грав мій брат Владо. Це також вже було у Бачінцях. Це могло бути 1954 року. Це все українці, Ольга Яблонська, Місько Яблонський. У той час було у Бачінцях кілька українських сімей. Тепер їх є менше, як я знаю, є три сім’ї. Я на тому весілі був дружба. Тут і солодка баба.

     Владо Кривошия, мій стриєшний брат, він жиє тут у Митровиці. Знимка зроблена 1956 року.

     Фотографовано у Бачінцях. В середині я а це мої стриєшні сестри, Ганя і Катарина, доньки стрия Йосипа. Одна тепер в Австралії а друга в Сремській Каменіці. Я тоді мав десь двадцять літ.

     Фоторгафія дуже стара. Це мої цьотки, мамині сестри. Це було іще в Босні. Коли поляки від’їжджали до Польщі, одна з них поїхала а одна тут залишилася до смерті.

     Стефанова дружина Анна з родини Плавшич,  її сестра і цьотка.

       Між першими до Коломийки приступили Ольга Кривошия, донька мого брата Михайла і Іван, мій син. Ольга була активна доки не пішла на студії до Суботиці. Іван і по сьогодні активний, перше був танцюристом, пізніше був членом керівних органів у товаристві а зараз є членом мішаної вокальної групи. Тепер у «Коломийкі» у тій самій групі співає Іванова дружина Ґордана, його син Ґоран виріс у «Коломийці» як танцюрист, Іванова донька Івана є членом підготовчої групи, танців, співу і відвідує уроки української мови з елементами національної культури. Стефанова донька Маріца, віддана Кадар, тепер також активна, співає у мішаній вокальній групі, а також помагає у всіх інших потребах, коли товариство приготовляє якусь маніфестацію. Маріцін чоловік Златко Кадар також є членом товариства, є членом Надглядачої комісії і підтримує і помагає у товаристві у всіх заходах. Їхній син Боян дуже любить танці і культуру всіх народів. Крім того, що танцює у ансамблі «Коломийка», він також танцює у угорському ансамблі а сам керує танцювальним ансамблем Хорватського культурного центру у Сремській Митровиці.

     "А це було так, коли я вирішив приступити у групу співаків. Був у церкві, а після Богослужіння приступила до мене Софія Писанюк і спитала, чи не приступив би я до групи. Каже бракує чоловіків у групі. І так я почав ходити на репетиції. Це є дуже гарне спілкування. Про «Коломийку» думаю усе найкраще, нам всі дивуються як ми гарно товаришуємо. Коли вдягну вишивану сорочку ніхто б мені не дав дак багато літ. Люди дивуються що я співаю у групі співаків. Ми всюди їздимо, до Вуковару, Лішні, до Дев’ятини. Їдимо по тих наших фестивалях і там презентуємо ці наші старі українські пісні. Всім подобаються мелодії наших пісень, і ці старі, що співає наша група і ті новіші, яких співає мішана вокальна група. Наше товариство добре працює, нас люблять у місті, нас підтримують."

     Стефан і Анна у подружньому житті уже понад п’ятдесять років. А так добре згоджуються, що аж приємно бути у їхній хаті. Вони іще ніколи не були на Україні і за це їм шкода. Думають, що може іще мають родини на Україні.