Вифлеємський Вогонь миру у Сремській Митровиці

     Вифлеємський Вогонь миру – міжнародна щорічна скаутська акція до святкувань Різдва Христового, котра полягає у поширенні символічного вогню, запаленого на місці народження Ісуса Христа.

     Акція започаткована 1988 року Австрійською телерадіокомпанією як благодійний вчинок – донести світло з місця народження Ісуса Христа тим, котрі святкують Різдво. Того ж року ініціатива була підхоплена скаутами Відня.

     Вперше Вогонь до України потрапляє ще 1992 року, але як приватна ініціатива окремих пластунів. Офіційно відлік ведеться від 1998 року, коли Вогонь передали в Україну на митному переході.

     Вифлеємський Вогонь миру, як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея Вогню і його простий символізм – мир, радість і братерство – прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, становлячи для багатьох з нас доповнення під час святкування Різдва. (Попередні матеріяли перебрано з ук.вікіпедії.)

     Зявилася можливість у цей передріздвяний час принести Вифлеємський Вогонь миру до грекокатолицької церкви Вознесення Господнього у Сремській Митровиці. На недільному Богослужінні, 30 грудня 2012 року, Вогонь миру до церкви приніс Фетко Канюга з Вербасу. Вірні тої ж церкви перебрали й собі того Вогню, як символу спільної віри всіх християн світу.

Фото Надії Ляхович.

Перший урок української мови для дорослих у Сремській Митровиці

     Всі знаємо яка велика потреба знати свою рідну мову, тим більше, що від того залежить і вся інша повязаність із своїм народом. Без знання своєї рідної мови неможливо зрозуміти прикрасні пісні, звичаї, не можливо читати книжки а з тим губиться і повязаність із своїми корінями, із своїм народом. На щастя іще є люди, які розуміють цю пекучу проблему у нашій українській громаді а так само і у української громади Сремської Митровиці. І раніше думалося про можливість вирішення цієї проблеми, але аж тепер перейшлося на фактичну дію.

     Надія Ляхович, педагогічний робітник і добрий знавець української мови, взялася до праці. Запросила охочих членів товариства «Коломийка», які не мають інакшої нагоди навчити українську мову, тільки так на окремих уроках. Діти шкільного віку мають нагоду навчатися у школі, старші іще троха пам’ятають від своїх батьків, а для членів середнього віку це одинокий спосіб.

     Перший урок відбувся у парафіяльному домі церкви Вознесення Господнього з підтримкою пароха о. Владіслава Варґи. На початку уроку Надія Ляхович сказала пару слів на відкреття цього вартісного проекту.

     «Я вітаю всіх на першому уроці української мови у Сремській Митровиці і маю надію, що буде нас більше. На цьому уроці сьогодні буде тільки пару слів а будемо ділитися на початківців і тих, які знають. Вітаю! Це є історична подія, перший урок української мови для дорослих.»

     Учні цього першого уроку були слухняні і охочі чогось і научитися. Сподіємося, що продовжать приходити і будуть заохочувати і інших, щоб ця школа стала постійною звичкою наших членів.

Святий Миколай відвідав церкву Вознесення Господнього у Сремській Митровиці

     Сремська Митровиця, церква Вознесення Господнього, 18 грудня 2012 року.

     У надближенні одного з найрадосніший свят у українському народі, у нашій церкві, всі приготовляються з окремими очікуваннями. Діти пригадують собі минулорічного св. Миколая і які гарні подарунки дістали від нього. Знають діти, що св. Миколай, коли прийде цього року буде питати чи були добрі, чи приходили до церкви і чого научилися від його осаннього приходу.

    Вже заздалехід до свята діти, члени початкової групи Товариства плекання української культури «Коломийка» та учні факультативного вивчання української мови з елементами національної культури при початковій школі ім. Йован Попович у Сремській Митровиці почали приготовляти програму. З ними працювала учителька Славка Канюга і педагогічний робітник Надія Ляхович.

     Щоб це свято дитячої радості перейшло якнайкраще до підготовіки прилучилися всі, хто в чому міг помогти. Батьки записували своїх дітей у парафії а парох о. Владісав Варґа заявив святому Миколаю коли діти будуть чекати на Нього у церкві Вознесення Господнього і скільки пакунків потрібно для добрих дітей.

    У домовлений час найперше прийшли діти, котрі брали участь у програмі. Швидко за ними нагорнули до церкви і всі діти, які очікували, що отримають подарунок від св. Миколая. Учасники програми почали зі співами пісень і на той спосіб призвали св. Миколая. Він незабаром зявився у супроводі свого янголика, який тримав запалену свічку.

Цей момент завжди святочний бо всі з дивуванням дивляться на св. Миколая, який він гарний і добрий.

    Святий Миколай, гарно привітав присутніх, поблагословив а тоді сів на почесне місце троха відпочити, бо Він з далекої дороги прийшов. Але не сидів дурно, зопроситв добрих дітей іще Йому заспівати гарних пісень і продеклямувати гарних віршиків. Діти з радістю виконували Його бажання.

Срдян Келава, Валентіна - Ніна Налесник, Марія Ляхович, Івана Кривошия, Аня Лещук, Ніколіна Жіванович, Володимир Магеровський, Олекса Кравець, Анастасія Лотоцькі, Марія Налесник і Бояна Лещук. св. Миколай - Фетко Канюга.

  Коли св. Миколай гарно відпочив і послухав всього, що діти гарно навчили, то вирішив їх нагородити за те. Взяв свою грубу книжку і з неї читав імена дітей, які заслужили отримати подарунок. Було дітей понад 60 а подарунків було для всіх.

   На кінці св. Миколай іще забажав зробити спільну фотографію з дітьми, бо коли прийде наступного року діти вже підростуть, стануть іще мудрішими і більш добрими. Святий Миколай обіцяв прийти і наступного року, але запрсив дітей, щоб були так само добрими, щоб робили добрі діла і любили свій нарід і свою церкву.

Подарунки учням української мови від Української Національної Ради

Сремська Митровиця, початкова школа ім. Йован Попович, 18 грудня 2012 року.
     Вже кілька років за чергою Українська Національна Рада дарує дітям пакуночки з нагоди св. Миколая і наближаючого Нового року.

     Діти, для яких Українська Національна Рада приготовляє пакуночки, є учнями школи української мови з елементами національної культури.

     Така школа діє і у Сремській Митровиці а з дітьми працює учителька Славка Канюга. Зараз після Фестивалю української дитячої творчості почалося з підготовкою програми до свята св. Миколая. Для тої нагоди учительці Славці допомагала Надія Ляхович приготовити досить гарних пісень та декламацій. Вони також дітям приготовили гарні костюми.

Срдян Келава, Валентіна - Ніна Налесник, Марія Ляхович, Івана Кривошия, Аня Лещук, Ніколіна Жіванович, Володимир Магеровський, Олекса Кравець, Анастасія Лотоцькі, Марія Налесник і Бояна Лещук.

    Програма, на якій учням вручено пакуночки, відбулася у початковій школі ім. Йована Поповича, в якій і відбуваються уроки української мови. Для тої нагоди іще прибули батьки, дідусі, бабусі і інші зацікавлені, і діти мали кому представити своє уміння, прекрасну програму.

Святий Миколай у Білгороді

     Мені було дуже приємно бути у неділю, 16 грудня цр. на Богослужінні у грекокалицькій церкві у Білгороді. У тій маленькій церкві настрій був святковий, після Служби Божої мав завітати св. Миколай. З тої причини і дітей було гарне число.

    Саме як закінчино Службу вірні заспівали пісню «Хто, хто Миколая любить» а до церкви зайшов св. Миколай у супроводі одного святого. Він гарно привітав дітей а тоді просив, щоб діти йому показали чого гарного научилися протягом року від його осаннього приходу.

Діти гарно деклямували, співали і грали на інструментах. Коли діти все показали тоді св. Миколай їх научував як мають бути щасливими, а це будуть, коли будуть робити добрі діла і любитимуть своїх ближніх.

    Святковість продовжилася врученням подарунків, почавши від наймолодших до найстарших дітей. І пакунків було для всіх.

     Тоді іще всі перейшли до залу. Де для них влаштовано частування і спілкування.

     У столиці Сербії, Білгороді є багато українців і русинів, але на Служби не приходить велике число людей. Між тими, що приходять є і офіційні представники інших країн. Тут був надзвичайний оповноважений посол України Віктор Недопас із сім'єю та із своїми радниками та секретарями. Був також і посол Канади Роман Ващук із сім'єю.
     Парох о. Владіслав Варга із паніматкою гарно дочікують парафіян та влаштовують гарний настрій і приємне почуття у присутніх. 

     Мені сьогодні було приємно бути разом з ними а в тім більша шкода, що не приходить більше число вірних на Богослужіння. 

Назва вулиці Тараса Шевченка у Сремській Митровиці

(роздумування та вишукування)

     Відколи пам’ятаю про себе, а це могло б бути іще перед 1960 роком, знаю, що одна вулиця у Сремській Митровиці носить ім’я Тараса Шевченка. Це з початку для мене не було нічого незвичайне ані важливе, але десять років пізніше дізнався хто ховається за тим іменем. Все це іще було як накрито туманом, у якому мало було видно, або я іще не знав достатньо.

     Як час проходив і я все більше спізнавав нових фактів, перше про український нарід, далі про Україну, яка в тих роках була республікою у СССР-і, а з тим і про самого Тараса Шевченка.

     Останніх кілька років почало мене цікавити котрого року ця вулиця отримала ім’я того великого українського поета. Питав деяких старших людей а відповідь була, що це сталося дуже давно, там десь п’ятдесятих-шісдісятих років, значить, швидко після ІІ Світової війни.

     У останній час мене іще більше зацікавило як це зовсім і сталося, що спричинило до того і хто це запропонував. Як і у всі інші часи, на надавання або переміну назв вулиць впливали політичні обставини. Так напевно було і з цією вулицею. Скоріш ніж відкриємо точний час тої події спробуємо через політичні обставини. По моїй власній думці це не сталося під-час ІІ Світової війни. Знаємо, що за визволення Югославії. Крім домашніх партизанів, велику роль відіграла сов’єтьська армія. Зараз по визволенні тут оволоділа велика дружба з СССР-ом, популярніше з Росією. Було би зовсім можливим, що тоді ця вулиця дістала назву Тараса Шевченка. Виникає питання чи така пропозіція потекла  від локальної влади Сремської Митровиці, що не так дуже можливо. Якщо всетаке так було, тоді могла мати вплив обставина, що у той час жили у Сремській Митровиці велике число старожилів русинів, які вважають своєю корінною батьківщиною Україну і спільні корені з українським народом. Українці в той час щойно почали переселюватися з Боснії , так що українці іще не мали жодного впливу на цю подію.

     Якщо все-таки так було, що шукали від СССР щоб пропонували когось із значних людей, тоді буде цікаво як у той час трактували Тараса Шевченка у тодішньому СССР-і. У Українському радянському енціклопедічному словнику написано, що Тарас Шевченко був український поет, художник, мислитель, револуціонер і демократ, який через своє писання отримав роль «поет народних мас», боровся за визволення селян від панщини та царизму. Поет підносив ідею про револуція селянства як одиноким способом за визволення вір кріпацтва та царизму. У своїх поемах висловлює боротьбу народу проти колоніяльного знущання з боку царизму, виступає проте національного обмежування, ідеалізування минувшини і поклонства іноземнствам, висловлює ідею про злуку всіх слов'янських народів, Шевченко був одним з найзнаменитіших майстрів образотворчого мистецтва.....

     Чи моя думка правильна, зараз не можу знати, але знаю, що такий сценаріо можливий все до часу, коли приходить до захолодження відносин між Тітом і Сталіном. З 1947 до 1956 рік тривало захолодження відносин міх комуністами двох країн. Вважаю, що у той час ця вулиця не отримала цю назву. Коли помер Сталін 1953 року і приходу на керівну посаду ЦК КПСС Хрущова приходить до потеплення  відносин а цілісна нормалізація прийшла в 1956 році. Якщо сталося, що ця вулиця отримала назву Тараса Шевченка у цьому періоді, після 1956 року, тоді, по словах старших людей, це не сталося після 1960 року.

     Час почати серйозно шукати. Задумав в першу чергу питати більше старших людей, щоб з того дістати якесь висновок. Одна пані русинка каже, що мешкає в тій вулиці з 1966 року і що та вулиця вже з того часу мала назву Тараса Шевченка. Питав і одну старшу жінку і дізнався, що вже 1960 року ця вулиця мала таку назву. Тоді звернувся іще до одної бабусі з тої вулиці. Із розмови з нею дізнаюся, що вона русинка з родини Страценскі і що вона має понад 80 років. Вона сказала, що ця вулиця так називається вже дуже довго, вже і не пам’ятає з котрого року. Вона додала, що ця вулиця раніше називалася іще «Патліджанска» і «Русинська». І ще не знаю точний рік але вже маю якусь рамку.
     У продовженні вишукування вирішив рушити по інституціях. Найбільш відповідне місце Історичний архів Срему. Там пошукав історика Наду Сімич Лемаіч. Вона не могла нічого конкретного мені помогти у даному моменті, але вказала на Бору Чекерінца, який працює у Музеї Срему як кустос. Він своєчасно вишукував це питання а в тім і писав про це у «Сунчаном сату» (соняшний годинник). По його словах перед ІІ Світовою війною прийшло до численних змін назв вулиць, багато назв зникло, між ними і назва «Баштованска», як називалася теперішня вулиця Тараса Шевченка. Бора Чекерінац у своєму вишукуванні не входив до деталей, які стосуються цієї вулиці, так і не написав коли дістала назву Тараса Шевченка.
     Бора Чекерінац, як досвідчений дослідник, радив мені піти і переглянути архів „Сремських новіна“ (Сремська газета) з того часу та у Історичному архіві Срему переглянути протоколи міських властей, також з того періоду. Пішов до будинку „Сремської газети“, де, на моє прохання, дале мені збірник газети з 1961 року. Не знайшов нічого, що пов'язується з моїм дослідженням. Писали того року у „Сремській газеті“ про народні назви деяких вулиць і населень, але вулиці Баштованска або Тараса Шевченка нігди не споминається. 

    Прийшла мені іще одна замислення, ці вулиці напевно споминаються у церковних книжках, коли були хрещення, вінчання і похорони. Пішов до греко-католицької парафії і переглянув згадані книжки. На моє велике здивування, підтверджено диякі мої попередні думки. Перший раз, коли споминається назва вулиці Тараса Шевченка є 1949 року а останній раз, коли споминається вулиця Баштованска є 1940 рік. Тепер зовсім можливо, що це було зараз по ІІ Світовій війні а перед початком Інформбіро-а.

    З тим спізнанням пішов до Історичного архіву Срему та сповістив його історику Наді Сіміч Лемаіч. Вона констатувала, що тепер не буде трудно знайти точний рік, коли ця вулиця дістала назву Тараса Шевченка. Все таке іще щось мені задає головоломку, від кого виникла пропозиція для того. Якщо і це буде написане у протоколах Міської Влади з того часу, таємниця буде відгаданою.

    Написав прохання і вони мені дали згоду, щоб самий переглянув документацію. Сидів одне ціле півдня і переглядав документи з 1945 та 1947 років. Це було досить трудно, бо в тих перших роках по ІІ Світовій війні заволоділи нові люди, які іще не так добре були здатні до того, вести документацію. Нічого не знайшов, що кілька – тільки приблизило мене до рішення головоломки, яку сам собі задав.

     Вишукування наближується до кінця а іще нема відповіді коли принешено рішення Міського народного Одбору, щоб ця вулиця дістала назву Тараса Шевченка. Іще одне півдня перебув переглядаючи документи з 1947 і 1948 років у Історичному архіві Срему. Зацікавив мене один список дітей народжених 1947 року у Сремській Митровиці. Список виробив реєстратор на запрошення Міського Народнього Одбору, Відділ за народне здоров’я з 8 січня 1948 року а у зв'язку шчеплення дітей проти віспи (велике богинє). У тому списку переглянув назви вулиць. Вулиця Тараса Шевченка не споминається, але мені спричинилося, що вулиця Русинська досить часто споминається. Переважно на тих адресах була русинська прізвища, і це повернуло мене на слова тої старенької бубусі Страценскі, що ця вулиця іще називалася і Русинська.

     Я ніяк не думав здатися. Мушу знайти як можливо точніший час. Вирішив переглянути іще збережені документи у Історичному архіві Срему з 1949 року. Так що перебув іще одну дообідну пору переглядаючи документи. На мою жаль, не знайшов нічого, що помогло б мені у моєму вишукуванні. Спробую знайти іще якусь можливість і знову здогадуюся того списку тих дітей, народжених 1947 року. Це мені дало ідею. Звова переглядаю церковні книжки хрищених у грекокатолицькій парафії. Записую всі хрищені хлопчики з 1940 по 1948 роки, котрим писало, що мешкали у вулиці Русинська. Далі взяв поточну телефонну книжку і пошукав всі ці імена. Більшість з них тепер мешкають у вулиці Тараса Шевченка.

     Це найближче рішення, до якого міг дійти. Ця вулиця до 1940 року називалася Баштованська, у 1941-1948 роках називалася Русинська а з 1949 року по сьогодні називається Тараса Шевченка.

     І знова даюся до роздумування. Чому у той час змінили назву вулиці Русинська на Тараса Шевченка. Значить, що Інформбіро на мав впливу на цю зміну. Але щось мусіло це вирішити. Через моє інтензивне переглядування назв вулиць з того часу запримітив, що таких назв, котрі представляли б назву якої національності не було крім тої одної. Споминалася вулиця Польська але це могло асоціювати на «поля». Це, імовірно, так само як і я, запримітив і хтось з власті і пропонував зробити зміну. Тому що у тій вулиці жили переважно русини, імовірно, дивилися, щоб нова назва мала щось спільного з ними та, що не порушити їхню гідність. А хто дав пропозіцію тепер не можу ніяк відгадати. Існує іще тоненька нитка надії від кого міг би це дізнати. Напевно, що про цю зміну вирішувала якась Рада Міська Рада або як вже називалася у той час, а згідно з тим, що у ній були і два русина, Рац і Ходоба, можливо, що хтось з них дав пропозіцію взяти назву Тараса Шевченка. Добре б було якби хтось з тої Ради був живий і щоб від нього дізнати якщо іще пам’ятає.  

     Всі у Сремській Митровиці знають, що ця вулиця існує але дуже мало людей знають щось більше про Тараса Шевченка. Не маю намір багато писати про нього але кілька фактів по котрих знайомий мушу згадати. Тарас Шевченко у українському народі піднісся до рівня пророка та пробудитель свідомості народу за самобутністю і самопошаною. По всьому світі поставлено понад 1100 пам’ятників постаті Тараса Шевченка а інституцій, універзитетів, шкіл, театрів, бібліотек а так само вулиць і площ, просто не можливо порахувати.

     Товариство плекання української культури «Коломийка», яке у Сремській Митровиці активне понад 30 років, є одним з шанувальників цієї великої людини а спільно з тим, кожного року організовує "Шевченків вечір", на якому повідомляћ присутніш з життям і ділами, деклямуються поеми і співають пісні по словах цього найбільшого сина українського народу.

     У Республиці Сербія іще нема жодного знаку або пам’ятника Тарасу Шевченку, крім що кілька українських або русинських культурних товариств називаються по ньому.

      І тому ми вдячні місту Сремська Митровиця за те, що так довго зберігає назву цієї вулиці а з тим показує пошану до своїх міщан українців і русинів. Зовсім певно і працюється над тим, щоб підняти пам’тники Тарасу Шевченку у деяких містах Сербії, але Сремська Митровиця буде завжди першою та неперевершиною по тій справі.

• Історичний архів Срему, Збірник документів Міського Народнього Одбору з 1945-1949 років.
• Український Радянський енціклопедічний словник, Київ 1986 року.
• http://sr.wikipedia.org/sr/Інформбіро.
• „Сунчані сат“, часопис для науки, мистецтва і культуру, Сремська Митровиця, рік І, номер 2, 1992 рік, „Прилог проучавања назива митровачких улица“, Бора Чекеринац.
• Грекокатолицьки офіс, книжка хрищених за 1940-1949 років.
• Чинна телефонна книжка, „Беле стране“.

Молитовне відзначення 80. річниці Голодомору 1932-33 рр.

     У церкві Вознесення Господнього, у Сремській Митровиці, 25 листопада 2012 року, відбулося відзначення 80. річниці Голодомору 1932-33 років.

    Перша частина відзначення відбулася у церковному залі. Зібралося гарне число парафіян. Про Голодомор говорив парох о. Владислав Варґа і представник Посольства України у Сербії п. Юрій Мансвєтов.

     Отець Варґа натякнув, що сьогодні у Загребі зібралися грекокатолицькі єпископи а з ними і верховний архиєпископ кир Шевчук і вони також моляться за жертви Голодомора. Він запросив до слова представника Посольства п. Юрія Мансвєтова сказати пару слів, що він використав і розказав найважніші факти про Голодомор.

     У другій частині відзначення присутні перейшли до церкви, де найперше всі запалили по свічці а далі відслужено Панахиду за невенні жертви великого Голодомору 1932-33 рр.

     Отець Варґа говорип про Голодомор зі становища віри і церкви і який це був страшний вчинок ката українського народу, хоч віра навчає любити ближнього свого і пращати провини інших, щоб і нам було прощино. Він закликав вірних молитися за ці жертви, бо вони стали в ряд мучиників, як і багато інших жерт у довгій історії українського народу, Жертв, які постраждали за віру і народ.

Вечір української музики – Бал 2012

     Товариство плекання української культури «Коломийка» обовязково кожного року організує Вечір української музики – Бал. Так було і цього року а Бал відбувся 17 листопада 2012 року у хотелі Сірміум.

     Вже кілька років за чергою за Бал приготовляються вариники, найпопульарніша українська страва. На так просто наробити і наварити кілька тисяч вариників але у товаристві є досить охочих до праці, так що і для цього Балу приготовилося достатньо.

    Присутніх на Балі було приблизно 200, тих котрі без нього вже не обійдуться а кожного року приступають і нові. Щастя в тім, що Бал має вже своїх постійних відвідувачів з усіх місцивостей Воєводини, навіть з далекої Суботиці.

     Від значніших гостей були: парох крекокатолицької церкви у Сремській Митровиці о. Владислав Варґа, заступник голови міської Скупштини Зоран Міщевич, начальник Міського відділу культури, спорту і дошкільного виховання Ілія Недич, діректор Установи плекання культури – Срем, Зоріца Міщевич. Ми очікували, що прибуде хтось з Посольства України у Сербії, але ми не вміємо і не можемо пояснити чому ніхто з Посольства не прийшов.

    Вечір розпочався короткою культурною програмою. Ведучою програми була Олександра Ляхович. Перше заспівали діти – солісти: Валентина Налесник заспівала пісню «Кольорові сни», Анастазія Лотоцькі заспівала пісню «Птаха», Аня Лещук заспівала пісню Хай живе надія».Дітей прготовляла Славка Канюга.  По тім Група співаків джерельних пісеньзаспівала пісні: «І шумить і гуде, дрібний дощик іде» і «Ой, за гаєм, гаєм» у супроводі Петра Ляховича на акордеоні. І на кінець наймолодша танцювальна група затанцювала танець «Гопак», якого з ними приготовив Стефан Сем’янів. Всі точки добре сприйняті присутніми, які обдарували учасників щидрими оплесками.

     Голова товариства «Коломийка» Микола Ляхович привітав присутніх і гостей з усіх усудів і побажав приємного вечора. Він коротко пояснив традицію організування таких Балів у Сремській Митровиці. Перед вечерою провів молитву і поблагословив страви домашній парох о. Владислав Варґа.

     Оркестр «Забава» з Кули справді майстерньо виконує свою працю. Мало хто з присутних утримувався вийти на подіюм і потанцювати. Звучала музика для всіх родів українських танців. Цілий вечір танцювалося запально а вечір доповнино з багатою лотереєю, у якій головною премією був велосипед. Було іще і змагання танцюристів у грі «Танець серця», у якій переможці як нагороду отримали гарний торт.

     Забавний вечір проходив без жодних перешкод але все таке відпрацював своє завдання презентувати красу української музики і дружність між членами «Коломийки» і гостями цієї маніфестації. 

«Золота осінь життя»

     У вівторок, 13 листопада 2012 року, на великій сцені Театру ім. Добріца Мілутінович, відбулася культурна маніфестація «Золота осінь життя». Сама назва маніфестації показує хто її організатором, а саме, Товариство «Сірміум – третий вік». Крім Хору пенсіонерів, який відспівав три гарні пісні, виступив і дитячий хор «Вівак», співаки солісти і виконавці монологів. Щоб доповнити і покращити програму, організатори запросили і Товариство плекання української культури «Коломийка». Група співаків джерельних пісень «Коломийки» виконала дві пісні: «Чорні очка як терен» і «І шумить, і гуде». Молодіжний ансамбль танцю «Коломийки» виконали танець «Гопак».

    Люди старшого віку показали, що і вони люблять поповняти свій час гарними річми, а саме, співати у хорі пенсіонерів, займатися і іншими культурними заходами. І Група співаків джерельних пісень «Коломийка» також складається з членів, які також вже всі на пенсії і тим більше участь цієї групи добре сприймилася на цій маніфестації.

Товариство плекання української культури «Коломийка» влаштувало Річні збори

     Активність Товариства «Коломийка» дуже обсяжна і успішна але все таке з часу до часу потрібно зібрати всіх членів і обговорити про всі питання, які відносяться на виконання планів праці та прийняття планів на наступний період.

    «Щасливий ніколи не пізнить», так каже народне прислів’я. Всі активні члени прийшли брати участь на Зборах, яких відкрив голова Керівної ради Микола Ляхович а тоді пропонував вибрати керуючого Зборами. Одноголосно вибрана Маріца Кадар. Вона перебрала справу у свої руки і далі працювалося по порядку денному. Засвоєно протокол з минулих Зборів, якого зачитав Ігор Курман, член Керівної ради.

     Про минулорічні активності у Керівній раді товариства говорив Микола Ляхович. Також обговорено активності товариства, виконання плану та фінансовий звіт. Далі керівники секцій викладали про активності у своїх групах, в чому спімнули всі виступи у минулому році: Микола Ляхович, мистецький керівник у товаристві та хореограф у танцювальному ансамблі.Звичайно, ця секція має найбільше виступів, бо найбільш приманює глядачів і є шукана від багатьох організаторів брати участь у їх маніфестаціях. Славка Канюга, учителька української мови говорила про навчання української мови та проблематику числа дітей. Петро Ляхович, керівник групою співаків джерельних пісень, виложив, що група постійно працює, збільшується членами, виступає часто і кожного разу презентує яку призабуту джерельну пісню. На такий спосіб наші старі пісні знова оживають і виходять між люди. Софія Писанюк, керівник вишивально-етнічної секції говорила про потребу приманювати і молодших членів до цех секцій. Наголошено, що у минулому періоді осягнуті великі успіхи: Мішана вакальна група отримала грамоту за відмінне виконання пісні на Крайовому огляді традицій у Вербасі. Грамотами Української Національної ради нагородженні члени: Іван Ґреґус за осягнення на полі спорту, осягнення найвищого піку Європи; Олекандра Ляхович за відмінні успіхи на юридичних студія і Петро Ляхович за ангажування на полі інформування. Ці викладання засвоєні Зборами.

     Голова Надглядачої комісії Златко Кадар виголосив зауваження про фінансові звіти і констатував, що все було у межах Статуту Товариства та фінансової регулятиви. Проблема існує, бо все менше коштів отримується з фондів через обставини у країні і ширше. Через переселення одного члена Надглядачої комісії до іншої країни на постійне проживання, було потрібно обрати нового. На пропозицію Керівної ради Збори обрали Ненада Лещука.

     План праці на наступний рік такий сакмий як і попередніх років, бо показалося, що тримаючись такого плану Товариство видається успішним. Головні активності: організувати такі маніфестації: Шевченків вечір, Вечір української музики – Бал і Річний концерт, приготовлятися  до Општинських, Регіональних та Крайових оглядів фольклору та традицій, брати участь у Фестивалях «Калина», «Веселка» та гастролювати всюди, де будемо запрошені а позволять фінансові обставини. У цій нагоді порушино дуже важливу проблематику а саме слабий відгук найменших членів і як заохочувати їх і їхніх батьків, щоб були активнішими.

     По останній точці обговорено їще диякі питання а саме про оплачування членського вниску і підготовки до організації наступного Балу, який має відбутися 17 листопада.

     Збори продовжилися спілкуванням членів але вже у інакшім настрої. Іще один важливий обов’язок виконаний і набралося нових сил.

«Слідами наших предків»

     Група ексурсантів з Сербії повирнулися з екскурсії по Україні. Це в більшості були українці з наших осередків з Воєводини. Організаторами поїздки були Національна рада українців Сербії а в Україні Тернопільська обласна рада.

     У цій групі було і шість членів Товариства плекання української культури «Коломийка» з Сремської Митровиці: Анна і Микола Ляхович, Іван Ґреґус, Ненад Лещук та Блаженка і Іван Гімбаровсткий. З цілої подорожі та з усього, що там їм показано вони повернулися переповнені позитивними враженнями. Брали участь на дводенному фестивалі «Верховина» у м. Верховина. Тут їм дуже подобалося. Всі гарно вбрані у народні костюми і в цілому дуже прикрасний амбієнт. Група іще бувала в Чорткові, Борщові, Почаїві, Зарваниці, Бучачі, Теребовлі, Кришталевій печері, Збаражі тощо...

     Вони не могли росповісти нам все, що бачили у Тернопільській та Івано-франківськиї областях але всі росповідали, що їх там українці приймали з дуже великою щирістю та гостенністю.

     Може знимки покажуть більше від слів про цю гарну і корину подорож.

«Коломийка» отримала подарунок від Славка Мицика – баян

     Добре є, що іще є людей, які готові помагати наші мистецькі товариства. Майстер для ремонтування акордеонів Славко Мицик з Бечею придбав одного баяна, які в великій мірі користаються в Україні і забажав його подарувати одному нашому товаристві. У цьому випадку він вирішив подарувати його Товаристві плекання української культури «Коломийка» з Сремської Митровиці.

     Подарунок до Сремської Митровиці привезла Марія Віславська і вручила його членам «Коломийки». Зустріч відбулася у приміщенні товариства «Коломийка» у Сремській Митровиці. Вона росповіла про пана Славка Мицика і як прийшло до того, що він готовий подарувати таку цінну річ товаристві «Коломийка».

     Приймаючи цей вартісний подарунок голова Керівної ради «Коломийка» поділився з нами своїми враженнями: - Хочу найперше подякувати пану Мицику за такий гарний подарунок. До тепер наші корепетитори, які грали на акордеонах до тепер не мали нагоду грати на такому баяні, українському інструменті. Буде потрібно трохи часу, щоб навчилися як на ньому грається. Постараємося, щоб це було чим скоріше, бо баян дає гарні звуки, які добре підходять до українських пісень.

    Вже більше тридцять років товариство «Коломийка» працює але до тепер не мали такого інструмента і всі корепетитори до тепер грали на своїх клавіятурних акордеонах і це буде перший такий інструмент у власності товариства. Цей іструмент напивно дорогий і товариство не могло б його собі купити.

    Ми вишлемо панові Славку Мицику подяку за його таке бажання подарувати цього баяна нашому товаристві. Ми певні, що він мав нагоду багато разів бачити наші виступи і по телебаченні. Ми постараємося добре використати той інструмент для покращення якості у виконанні наших програм. Перед нами багато праці у очікуванні чергових маніфестацій: підготовка до дитячого фестивалю, вечора української музики Бал, річного концерту. Нас багато запрошують на різні маніфестації і часто виступаємо. –

     Стефан Сем’янів спробував заграти на баюну і вдалося йому заграти українські мелодії у одних приємніших звуках, які більше підходитимуть до наших пригарних пісень.