среда, 26. јануар 2011.

Надія Ляхович у "Сремських новінах"

OVO NIJE ODJEK
Ovo nije odjek sadašnjosti u meni,
Ovo ne može biti sadašnjost u meni,
Ovo ne sme biti sadašnjost u meni.
Odričem se svih zamrznutih snova,
Svih belih, čekajućih narcisa,
Odričem se svih darovanih osmeha –
Ljubav ili ne – oni su bili  lažni…
Odrčem se svih vrelih kapi znoja
Na čelu čekajuće mumije.
Nedam sadašnjost za prošlost.
Imam vrapca u ruci.
Golubovi suviše visoko lete!
I zato
Odletelom golubu sretan put.
Moj vrabac u ruci
Moja sadašnjost u ruci su moji.
Ovo nije odjek sadašnjosti u meni.
Ovo je odjek prošlosti iza mene.




Nada Ljahovic

29.09.1983.

Krupanj

Bistra reka
Žuborom zvoni
            Iz tvojih očiju
Oko moje.

Svetluca dan
Suncem okovanim
             Iz tvojih očiju
Oko moje.

Lome se misli
U ovoj tikvi.
Nema reke,
Nema dana,
Nema oka.

Oko moje.

Sremska Mitrovica,1976. Godina

ZVAĆU TE PLAVOOKI

Zvaću te Plavooki,
Jer drukčije  ne mogu i neću.
Jer tvoje su oči upile  parče neba,
Plavljeg od  najplavljega,
Lepše
Od najlepšega.
Upile su prostor koji me mamio,
Da javu pomešam sa snom naveo.

Zvaću te Plavooki,
Jer drugačije ne mogu i neću.

Sremska Mitrovica,1977. Godine

I JEDNO  LETO

Samo tebe sam čekala,
            I jedno leto.
Za tobom sam tugovala
            I za jednim letom.
S tobom u mislima  sam  živela
            I s jednim letom
S tobom u  mislima još uvek čekam
            Jedno davno, davno  leto.

Nada Ljahovic

20.09.1983.
Krupanj

Ovo nije za mene!
Život bezciljni,
Zov učmalih dana,
Plač pustih snova,
Zora i puna kafana…..

Ne, ne i ne.

Dani su , kažu, dugi.
Meni su ko’ jedan tren!
Ni miris dima,
I “Kad zora svane,
Proklinjem kafene…….”
Ne, ne i ne,
Nije to za mene!

Otpišite me iz spiska normalnih,
Postala sam nastrana.
Da, da i hiljadu da –
Ja više nisam ja!

 РОДНИ КРАЈ                                                           РІДНИЙ КРАЙ


Родни крај-                                                             Рідний край –
То је само проза,                                                    Це тільки проза,
Не за моје стихове дана.                                        Не для моїх віршів дана.
То је само пуста, празна                                        Це тільки писте, порожне
Заљубљеност у јаку жељу                                    Кохання сильного бажання
Имати негде у свету                                              Мати десь на світі
Свој Родни крај.                                                     Свій Рідний край.
Нећу да називам тај крај Родни!                           Не хочу я той край звати Рідним!
Тамо ми је тесно било.                                          Там мені тісно було.
Нећу да га зовем рајем,                                          Не хочу я його називати раєм,
Раја тамо више нема.                                              Раю там вже нестало.
Убили су у мени душу.                                          Убили вони у мені душу.
А ја њих земљацима да зовем.                              А я маю їх краянами звати.
Немам ја Родни крај.                                              Нема у мене Рідного краю.
То је само болна, уништавајућа заљубљеност     Це тільки боляче, знищуюче кохання
Јаке жеље                                                                 Сильного бажання
Имати негде на свету рај,                                       Мати десь на світі рай,
Који зове се Родни крај.                                         Що зветься Рідний край.



Нада Љаховић                                                          Надія Ляхович
1994 године                                                              1994 року
Монтреал                                                                                                 Монтреаль 

1977. godina
PLAČEM

Plačem,
Jer samo to  još mogu.
Sunce se gasi
Rosa nestaje.
Plačem,
Jer sem okova oko nogu
Ništa mi drugo ne ostaje.

Otvorite mi prozor,
Sunce želim da vidim.
Dajte mi  život
Kog ne moram da se stidim.

1984 godina, Krupanj
On – čuvar

Jedini koji je uvek
Uz mene
I kojega najviše volim –
To je ON.

Blistavim osmehom
Sija mi lice,
Jer uvek uz mene je
Čuvar moj!

Srećom mi blista
Duša mala,
I ove sam reči
Iz srca dala,
Jer uz mene je ON.

Radosno hitam
Novome danu
Spokojno dočekam san,
Ne bojim se onog
Što čovek čini,
Jer moj ČUVAR je ON.

I ne znam za teret,
I ne znam za bol –
Jer uz mene je
Uvek ČUVAR moj!

Sremska Mitrovica,1979. godina
Neka ih

Neka ih,
Neka gledaju u nas!
Ništa mi ne znače
Ni oni zavidni,
Ni oni odobravajući,
Ni oni prosti pogledi
Oko nas……
A ti mi značis sve!

Nada Ljahovic

24.09.1983
Krupanj

Poslednji zvuci,
Jedan  petak,
Veče drhtavo i
Oštar vazduh….
Poslednji pogled
I neka tuga
Iskre,
Glas,
Pesma,
Bol,
Pogled,
Glas,
Pogled,
Glas…..
I sve u nepovrat.

Калина
Під нашим вікном, у саду, вже чекає приготована, викопана ямочка. Чорна сремська земля переливається навколо неї, ніби горить від бажання, щоб знову повернутися на своє місце і пeвним і якось ніжним стиском обійняти корінь, якого передбачено посадити в яму.
Мама зі захватом дивиться на мій жовтий, великий рюкзак. Був би живим, той жовтий, великий рюкзак, був би дуже гордий самий собою з того неоціненного скарбу, якого приніс у собі з такої далекої дороги.
Я була в Україні, країні моїх предків, у країні, яка і після трьох генерацій не стерлася в нашій крові. В країні, яка до минулого березня була для мене тільки абстракція і далеке недосягнуте бажання, туманний термін минувщини. В країні, колиспімну ім’я її - прокипить кров у венах і серце починає скоріше битися. В країні, музика якої, їїтанці і писане слово доводять в стан неясної піднесеності.
Була в Україні. Деякі ілюзії впали у воду. Але абстракція вже не абстракція, ані піднесеність така сама. Тепер почуття збагачені знанням, чим сильно горджуся.
Жовтий, великий рюкзак ще лежить біля викопаної ями і спокійно чекає, щоб докінчити історичну роль.
Калина - деревце, яке у наших краях не росте. Я її бачила тільки на знимках, читала про неї, співала... Калина не велике дерево, як дуб або горіх, ані високе, як тополя. Калина - маленьке ніжне дерево, схоже до вишні або берези. Цвіт калини - білий, як чиста душа, а плоди червоні - червоні, як кров наших предків, яка тече в наших венах.
Калина для українського народу має особливе значення. Вона представляє ніжність та красу, наполегливість і завзятість. Калина - зобов’язання та взаємна любов, а понад усе -вона символ батьківського порогу.
І тому, коли в одному селі неподалік Києва, біля старої, соломою накритої хати, побачила дерево калини, захвилювалася кров дідів у моїх венах і одинока думка, яка крутилася в моїй голові, була: «Я мушу мати гілку і понести її додому». І в момент, коли, озираючись, щоб хтось не бачив, зірвала малу, майже суху гілочку, почула крик: «Що це робиш? Як ти собі позволяєш ламати калину???».
Перестрашена і завстидана тим, що зловили мене в дії, обернулася і тихим голосом пояснила: «Я... я з Югославії. Я ... тільки бажаю мати пам’ятку про країну своїх прадідів... Вибачте... для мене це... життя».
Жінка з хустиною на голові, справжня українська селянка, зморщеного обличчя, але живучих очей, нахиливши голову, подивилася на мене від голови до п’ят і тоді високим голосом: «Ану, чому не сказала!!! Я тобі кращу гілку відірвала б!».
По двох днях від жінки з хустиною отримала гарнішу гілку і дев’ять паростків калини, щоб понести додому. На границі, не знаю чому, не чіпали мене. Ніхто навіть не питав, що це виступає з великого, жовтого рюкзаку.
І зараз із великого, жовтого рюкзака витягаємо перший паросток калини і ніжно закладаємо в приготовану яму. Землю, яка приїхала з ним з далекої дороги, не витрясаємо - нехай, нехай помішається з плодючою сремською землею. Вертаємо сремську землю на своє місце коло коріння і справді вона обіймає його певним і якось ніжним обіймом.

* * *

Минуло двадцять два роки від тої події. Моя і не моя, а наша калина ще завжди росте у батьківськім подвір’ї. Витримує і погоди, і непогоди - цвіте і дає плоди.
А я. Я, як пташка ластівка, полетіла в далекі краї на протилежний бік. Калина дістала іще одне додаткове значення. Вона не тільки символ країни моїх предків, вона зараз і символ ностальгії за моїм рідним краєм.
Нехай вона, нехай росте!!!
Надія Ляхович,
вересень 2009 року

Надія Ляхович народилася 19 лютого 1961 року в Срeмській Мітровиці. Початкову школу, середню та вищу педагогічну академію закінчила у Сремській Мітровиці. Працювала викладачем української мови в початковій школі ім. Франя Маринича в Бебрині біля Славонського Броду. Поезії публікує від 1979 року в журналі «Нова думка». Пише українською мовою. У 1990 році у НВРО «Руське слово» видала збірку поезій «У мене жіноче серце». Зараз живе у Канаді, де займається педагогічною працею.





Ориганаль тої сторінки можете подивитися на сайті Сремських новин:









петак, 7. јануар 2011.

Різдво у Сремській Митровиці

Різдвяна програма у церкві Вознесення Господнього
     На Святий вечір, перед початком Вечірньої Служби Божої влаштовано культурну програму, різдвяний концерт. Програму приготовили і парафіянам представили вокальні групи Товариства плекання української культури "Коломийка". Вокальні групи трьох генерацій змінювалися у виконуванні українських колядок: Вокальна група учнів української мови, дівоча вокальна група і мішана вокальна група. На початку програми учасників привітав парох грекокатолицької церкви о. Зеновій Вовк. Сама програма почала різдвяним віншуванням у грімкій промові Фетька Канюги а далі змінювалия прикрасні українські колядки. Змінювалися вокальні групи і віншування. Було чути багато прикрасних колядок. Іще важніше, що на концерт дивилися числені парафіяни а часто і самі підспівували знані колядки. Найсимпатичніша була наймолодша група а найкраще виконані коляди були "Тиха ніч" і "Спи Ісусе, спи" у виконанні Мішаної вокальної групи.
     Вечірня Служба Божа була гарною бо до церковного хору прилучилися і співаки вокальних груп, які також доповнювали спів. У самій Службі також співалися колядки. Різдвяний настрій звеличували гарний вертеп і прикрашені яленки.
      По закінченні Служби парафіяни довго затрималися на церковному подвір'ї вітаючи одні одних з празником Різдва Христового а тоді іще зайшли до дому пароха о. Зеновія заколядувати. Отець Зеновій подякував колядникам і почастував їх різними напоями і солодощами.

     На самий день Різдва Служба Божа була також святочною з присутністю багато парафіян. Отцю Зеновію Вовку у служінні помагали священики з сусідної римокатолицької церкви. Службу Божу своєю присутністю звеличав заступник мера міста Сремська Митровиця Срдян Козліна.