2006 рік - „ЧЕРВОНА КАЛИНА” 2006

„ЧЕРВОНА КАЛИНА” 2006
ТПУК „Коломийка” у Дев’ятині
″Вісник Коломийки″ ч. 32 – серпень 2006 року

2-го липня фольклорний ансамбль Товариства „Коломийка” їздив до Боснії до села Дев’ятина, де відбувався Фестиваль українських Товариств Боснії. Фестиваль називається „Червона калина”, а організатори є КПСУ „Тарас Шевченко” з Баня Луки і Греко-католицька парафія села Дев’ятина.
Ми там добре заїхали, але там не пощастило з погодою, цілий час падав дощ, а передбачено було, щоб програма йшла на дворі. Після Служби Божої ще довго організатори чекали щоб перестав падати дощ, а як сталося, почалося з програмою.
Найперше виступили Товариства з Боснії а тут ще були Товариства з Сл. Броду. з Липовлян. з Кули і Товариство „Коломийка” з Сремської Митровиці.
І доки тривала програма знову почав крапати дощ, але продовжилося з програмою. „Коломийка” виступила передостанньою а виконали танці „Чабанські гри” та „Козачок” а Джерельна група виконала пісні „Ой, зацвела черемшина” та „Ой, там на горі”.
Зараз після виступу „Коломийки” спустилася така злива, що усі розбіглися, хто до церкви, хто до машин, до автобусів а багато їх сховалося до намету, який тут був розташований.
Організатори нас гарно почастували, нагодували, тільки шкода, що не могли відбутися спортивні активності. Ми все ж таки поїхали до дому задоволені і вдячні організаторам, Українцям Боснії, що нас гарно прийняли. Ми високо оцінюємо намагання Українців Боснії гуртувати українців з околиці, і як би не був дощ, це було б спрявжне свято української культури.

Блог Фестивалю "Калина"

http://festivalkalyna.blogspot.com/2010/07/73-2010-drustvo-za-negovanje-ukrajinske.html

Початок співпраці

Прийом Делегації з Тернополю у уряді Сремської Митровиці

З ансамблями з України на 7. Фестиваль української культури «Калина» прибула і офіційна делегація у складі: керівник делегації Галайко Андрій Василєвич, начальник відділу культури і туризму Тернопільської районної державної адміністрації і члени: Гук Тат’яна Іллівна, завідувач сектору управління зовнішних зносин, зовнішної економічної та інвестиційної діяльності Тернопільської обласної державної адміністрації; Гураль Ірина Петрівна, головний спеціяліст управління зовнішніх зносин, зовнішно економічної та інвестиційної діяльності Тернопільської обласної державної адміністрації; Зарицька Наталія Остапівна, член управління зовнішніх зносин, зовнішно економічної та інвестиційної діяльності Тернопільської обласної державної адміністрації.
Цю делегацію з Тернополю прийняв заступник мера Сремської Митровиці Срдян Козліна у Будинку учнів. На цій зустрічі були іще присутні голова Національної ради української спільноти Сербії Мирослав Калинюк, голова і члени Організаційної ради 7. Фестивалю «Калина» Петро Ляхович, Анна Ляхович і Микола Ляхович.
Срдян Козліна запропонував делегації з Тернополю, щоб винайшли у їхній області подібне місто до Сремської Митровиці, щоб почати навязувати контакти з початку у пропозіціях у чому могли б в майбутньому співпрацювати. Після того кроку могло б розширувати співпрацю в галузях культури, освіти і культури, туризму, розміном студентів і на кінці і економікою. Є бажання, щоб одного дня між тими містами склалися і побратимські відносини.
У приємній атмосфері делегація обдарила заступника мера імпрезами і промотивними матеріялами міста Тернопіль. Срдян Козліна обіцяв у найскоріший час вислати промотивного листа у якому представить місто Сремську Митровицю і про всі можливості, якими розполягається.

ІІІ Фестиваль української культури „КАЛИНА” 2006 р.

ІІІ Фестиваль української культури
„КАЛИНА” 2006 р. Сремська Митровица

Організація 3-го Фестивалю української культури „Калина” 2006 р. у Сремській Митровиці
″Вісник Коломийки″ ч. 30 – червень 2006 року
Національна рада українців Сербії є організатором Фестивалю української культури „Калина”, а кожного року відбувається у другому українському центрі. Так верішено, щоб Товариство плекання української культури „Коломийка” було технічним організатором і господарем третього Фестивалю „Калина”. Національна рада пропонувала Керівній раді Товариства „Коломийка”, щоб обрали Раду Фестивалю і, щоб нею керували Іван Мороз, Петро Ляхович і Петро Копестенський. На засіданні Керівної ради „Коломийки” обрано Раду Фестивалю а кожному членові наділено обов’язок. Ось вона: Іван Мороз – голова і технічні справи, Петро Ляхович – заступник голови і голова Програмної комісії, Петро Копестенський – заступник голови і технічні справи, Анна Ляхович – фінанси, Славка Канюга – Етно кухня, Іван Грегус – реклямування і спонзори, Іван Ворінський–прийом гостей, Еміл Ляхович – Етно-художня виставка, Соня Мороз – Конкурс співаків, Микола Ляхович – Урочистий концерт, Борис Небесний – Круглий стіл-нарада, Ярослав Сем’янів – технічна служба і члени: Елена Букінац з Кули, Славко Микитишин з Національної ради, Славко Барановський з Вербасу, Мирослав Калинюк з Нового Саду і Оксана Стецюк з Інджії.
Петро Ляхович – голова Програмної комісії і члени: Микола Ляхович, Соня Мороз, Еміл Ляхович, Оксана Стецюк і Младен Ворінський перші вз’ялися до праці. Перше розписали конкурсні заяви для учасників на усіх манифестаціях Фестивалю, а це було уже у місяцях лютому і березні.
Один з важних кроків у організації Фестивалю був прийом делегації Ради фестивалю у Општині Сремської Митровиці , а прийняли її Мир Општини пан Зоран Міщевич і Начальниця Општинського правління культури і спорту пані Зоріца Ґашпар. Ми уже писали про цю зустріч у попередньому Віснику.

ЕТНО-ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА
″Вісник Коломийки″ ч. 30 – червень 2006 року

Конферансу говорили Теодор і Марина Канюга:
Перший фестиваль української культури „Калина” відбувся два роки тому у Кулі, коли українці Воєводини започаткували свій фестиваль. Не було легко почати, але спільними силами усіх здійснилася довгорічна мрія. Другий фестиваль відбувся у Вербасі але вже своїм змістом перевершив перший, а цей третій Фестиваль української культури „Калина” переселився до Сремської Митровиці а всі бажаємо, щоб був успішний і щоб виконав свій обов’язок, тобто представив культурно мистецьку творчість українців Сербії.
Організатором фестивалю є Національна рада українців Сербії а помогли Міністерство культури Сербії, Міністерство закордоних справ України і Скупштина општини Сремської Митровиці, котра помогла дістати усі ці потрібні приміщення для проведення фестивалю.
Велика честь припала Товариству „Коломийка” бути технічним організатором а можна сказати і господарем третього фестивалю „Калина” 2006 року.
Зоріца Ґашпар у своїй промові найбільше говорила про товариство „Коломийка”, бо це домашнє Товариство добре пізнає, а наголосила ще, що і вона є його членом. ( Вона є один із засновників „Коломийки” в реєстрації). Вона наголосила, що їй дуже подобаєть особистий спосіб, на котрий українці Сремської Митровиці плекають свою культуру. У дальшій промові поздоровила гостей у Сремській Митровиці, побажала їм доброго перебування у Сремськй Митровиці, побажала, щоб фестиваль відбувся успішно, а від особистого імені і від імені міста господоря відкрила 3-ій Фестиваль української культури „Калина”.
Думка про започаткування такого фестивалю народилася у українській громаді уже давно, але його підштовхнуто у Національній раді кілька років тому і тому Рада вважається організатором і головним покровителем.
Заступник голови Мирослав Калинюк від імені Національної ради українців Сербії привітав учасників Етно-художньої виставки, а всім іншим гостям побажав успішного виступу на всіх інших манифестаціях Фестивалю.
Координатор Етно-художньої виставки Еміл Ляхович вручив учасникам грамоти подяки а за той час ми їх представили.

Віктор Зубко, народився 1949 року у Чіті біля Байкалського озера. Здав матуру на Академії художних мистецтв у Львові (Україна), відділ малярство. Брав участь на багатьох самостійних і спільних виставках у Еспанії, Японії, Канаді, Україні і Сурбії. Крім орігінальної мистецької праці, з успіхом займається іконописанням біблійних тем. Брав участь на всіх Фестивалях української культури «Калина». З 1991 року проживає і працює в Челареві.

Соня Ардан, народилася1975 року у Новому Саді. Здала матуру на Академії мистецтв у Новому саді на відділі для художньої графіки. Вана член СУЛУВ-у від 2001 року. Брала участь на більше самостійних і багато спільних виставок. Працює професором фотографії у середній школі дизайну у Новому саді.

Дарко Ляхович, народився 1979 року у Сремській Митровиці. Художництвом займається від 2000 року як аматор. На його картинах найбільше пейзаші і човни на воді, у напрямі реалізму. Брав більше разів на спільних виставках і мав успіху на оглядах художників аматорів АК Воєводини. Проживає і працює в Білгороді
Дитяча худажня колонія "Кобзар", яка відбувалася у січні 2006 року в приміщенні УКМТ "Кобзар". Колонією керувала Соня Ардан.

Вишивальна секція «Коломийки» працює вже кілька років у рамках Товариства плекання украхнської культури «Коломийка». Своїми працями ця секція брала участь на більше Етно фестивалів і Фестивалях «Калина». Ця секція виробляє костюми для товариства і прикрашує грекокатолицьку церкву у Сремській Митровиці.
Надія Дума народжена 1982 року у Сремській Митровиці. Виробляє предмети з дроту, перлин і гіпсу.

Члени Товариства плекання української культури „Коломийка” представили частину своєї програми.
Запрошено присутніх розглянути виставку. Повідомлено їх, що того самого дня можуть іще подивитися на Концерт українських пісень, який відбудеться в театрі „Добріца Мілутінович” о 19-ій годині.

КОНЦЕРТ СПІВАКІВ АМАТОРІВ
″Вісник Коломийки″ ч. 30 – червень 2006 року

КОНФЕРАНСА: Теодор і Марина Канюга
Шановні пані і панове, добрий вечір. Вітаємо вас на Концерті співаків аматорів, який є частиною 3-го Фестивалю української культури „Калина”.
Поздоровляємо і слухачів Радіо- дифузної мережі Воєводини, Радіо Нового Саду, які слхають нас у прямій передачі.
На самому початку запрошуємо голову Фестивальної ради пана Івана Мороза, щоб звернувся до вас і поздоровив гостей і учасників.
- Іван Мороз поздоровив співаків- учасників конкурсного концерту і офіційно відкрив цю частину програми фестивалю. Він запросив коротко звирнутися до глядачів гостя з України пана Олега Михайлова голову Обласної ради Бучачької області.
У офіційній порграмі буде виконано 10 пісень у дитячій категорії і 10 у категорії дорослих. Співаків буде супроваджати оркестра під керівництвом Володимира Марушича а найкраще виконану пісню проголосить журі у складі Проф. Воїслав Бугарскі, с. Цецілія і Соня Мороз.
На самому початку залунає Святочна пісня Фестивалю „Калина” а пісня називається „Калина” автора Михайла Ляховича а виконають її співаки Товариства плекання української культури „Коломийка”.
Спавіли Любіца, Еміл і Петро Ляхович і Дівоча вокальна група „Коломийки”.
Починаємо з піснями у дитячій категорії.

1. Канюга Катарина з Сремської Митровиці є член Фольклорного ансамблю і вокальної дівочої групи Товариства „Коломийка”. Вона заспіває пісню: „Ой, гарна я гарна”.
2. Йовановскі Соня з Кули є членом Культурно-мистецького товариства „Іван Сенюк”. Вона є активна у вокальному та декляматорському гуртках у своєму товаристві. Вона заспіває пісню: „Не сама, не сама” ( Ця пісня не виконана, бо співачка у останій час відказала)
3. Канюга Сузана з Вербасу є членом Культурно-просвітнього товариства „Карпати”. Співає як соліста, у джерельній групі та у хорі свого товариства. Вона представиться піснею: „Седжу я край віконечка”. ( ця пісня не виконана бо співачка відказала участь на концерті )
4. Мойсовскі Данієла і Семянів Олександра з Сремської Митровиці, є членами Товариства плекання української культури „Коломийка”. Вони обедві є активними у фольклорному ансамблі і є членами дівочої вокальної групи у своєму товаристві. Вони заспівають пісню: „Ой, на горі два дубки”.
5. Солдат Мирослав з Кули є членом Культурно-мистецького товариства „Іван Сенюк” і є активний у оркестрі і вокальній групі у своєму товаристві. Він заспіває пісню: „Розпрягайте хлопці коні”.
6. Ляхович Олександра з Сремської Митровиці є членом Товариства „Коломийка”. Олександра є активною у танцювальному ансамблі, у оркестрі та у дівочій вокальній групі у своєму товаристві. Вона представиться з піснею: „Стоїть гора високая”.
7. Тандарі Єлена з Кули є членом Культурно-мистецького то-вариства „Іван Сенюк”. Вона є активною у хорській, вокальній та декляматорській секціях у товаристві а заспіває нам пісню: „Хлопці кучеряві”.
8. Мороз Никола з Сремської Митровиці є членом Товариства „Коломийка”, є активний у фольклорній і декляматорській секціях у товаристві. Никола предсравиться піснею: „Світе, місяць нічку”.
9. Ключковська Таня і Пронек Філип з Кули є членами Культурно-мистецького товариства „Іван Сенюк” . Таня і Філип є активні у фольклорній секції і співають у вокальній групі „Галичаночки” а також і у декляматорському гуртку. Вони заспівають пісню: „Гоп, шіді – ріді”.
10. Станіч Сандра з Сремської Митровиці, член Товариства „Коломийка” і є активною у фольклорнім ансамблі і дівочій вокальній групі у товаристві. Вона представиться піснею: „Козак од’їжджає”.
Шановні глядачі і слухачі, ви почули усі пісні виконані у дитячій категорії а зараз переходимо до категорії старших, де також буде виконано 10 пісень.
1. Воротняк Надія і Вуячич Галина з Вербасу а представляють Культурно-просвітне товариство „Карпати”. Надія є дірігентом хору, мистецький керівник джерельної групи і соліста а Галина є членом джерельної групи, мистецький керівник драм-гуртка і соліста. Цей дует представиться піснею: „У горах сеніх”.
2. Закамарок Петро з Інджії , член Культурно-мистецького товариства „Калина”. Він багато разів виступав як кантавтор а зараз заспіває пісню: „Я сьогодні від вас відїжджаю”.
3. Канюга Надія з Вербасу, член Культурно-просвітнього товариства „Карпати”. Вона бере участь у хорі і є співак-соліста а тепер заспіває пісню: „Червона рожа не зівяла”.
4. Мученскі Софія і Сабадош Хелена з Вербасу, є членами джерельної групи, хорської та драм-секцій а співають як солісти. Цей раз представляться піснею: „Перелаз, перелаз”.
5. Міцковська Єлена з Кули є член Культурно-мистецького товариства „Іван Сенюк” і є активною у вокальному гуртку у товаристві. Зараз заспіває пісню: „Тече вода каламутна”. ( ця пісня також не виконана з тої самої пречини )
6. Микитишин Славко з Вербасу, член Культурно-просвітнього товариства „Карпати”, мистецький керівник фольклорного ансамблю, активний у джерельній групі та у хорському та драм-гуртку. Він заспіває пісню: „Висить ябко, висить”.
7. Бойко Маріана з Нового Саду є членом Українського культурно-мистецького товариства „Кобзар”. Вона тепер представиться піснею: „ Горіла сосна, палала”.
8. Ляхович Петро і Ляхович Еміл з Сремської Митровиці, члени Товариства „Коломийка”. Петро є мистецький керівник джерельної групи а Еміл вже виступав у джерельній групі і є керівник етнографічної секції. Цей дует уже виступав разом а тепер представляться піснею: „Їхали козаки із Дону до дому”.
9. Сеґеді Янко з Вербасу, член Культурно-просвітнього товариства „Карпати”. Він є соло-співак, активний у хорі і джерельній групі у товаристві. Тепер заспіває пісню: „Їхав козак за Дунай”.
10. Тамаш Славка і Тамаш Михайло з Вербасу, члени Культурно-просвітнього товариства „Карпати”, активні в хору і в джерельній групі, багато разів виступали як дует. Тепер представляться піснею: „Козаче, козаче”.
Поки журі виконує свій завдаток, ми маємо честь привітати гостей які представляться вам своєю програмою. Найперше виступить чоловічий квартет „Бучачани” з міста Бучач з України. Вони самі представляться вам кількома піснями. Керівник цього квартету звирнувся до глядачів теплиме словами а їхні пісні у супроводі баяна прозвучали прекрасно, відлучаючи присутних від дійсності переносячи їх у надреальне почуття.
Тепер почуємо Вокально-інструментальну групу „Зорепад” з Бучачу з України. Вони також представляться з кількома піснями.
Це дует, який виконує модерну- сучасну музику , а також гарно прозвучали їхні пісні.
І на кінці запрошуємо співаків Культурно- просвітних товариств „Іван Франко” з Вуковару і „Україна” з Славонського Броду, щоб і вони нагородили своїми гарними українськими піснями. Мистецький керівник цього хору є Мирослав Семенюк, а диригентом є Лариса Углешич.
Ці два товариства представилися окремою а також і спільною програмою, яка також дуже подобалася глядачам.
Після усьої програми цієї маніфестації, усі співаки офіційної частини програми запршені на сцену, щоб були проголошені найкращі. Переможці нагороджені грамотами і подарунками від організатора.
У дитячій категорії перше місце осягла Сандра Станич , друге Олександра Ляхович а третє Соня Йовановська. Нагороду глядачів отримав дует Ключковська-Пронек.
У категорії дорослих перше місце виборов собі дует Воротняк- Вуячич, друге Янко Сеґеді, третє Петро Закамарок а нагороду публики дістав дует Ляхович- Ляхович.
У цій нагоді, коли на сцені були усі співаки вийшов на сцену пан Олег Михайлів і обдарив подарунками співаків, Національну раду і Товариство „Коломийка”.

Круглий стіл – Нарада
″Вісник Коломийка″ ч.31 – липень 2006 року
Третя манифестація 3-го Фестивалю української культури „Калина” 2006 року у Сремській Митровиці є „Круглий стіл – Нарада”, а відбулася 24-го червня о 10-ій годині у міській бібліотеці „Глігоріє Возаревич”.

Темою „Наради” була „Українці на просторах бувшої Югославії ІХ – ХХ століть”.
За координатора „Наради” обрано м-г Бориса Небесного а він вибрав Керівну раду „Наради” у складі: Іван Терлюк, Павло Головчук і Іван Мороз. Крім них на „Нараді” ще брали участь: Ярослав Комбіль, Славка Паньків Карпа, Андрій Хевка, Лука Хайдукович, м-г Средоє Лалич і Василь Дацишин.
Теми викладань були:
Ярослав Комбіль: „КПТ „Карпати”
Іван Терлюк: „Історія нашої діяспори – на порзі нового життя”
Павло Головчук: „Картини нашого минулого”
Славка Паньків – Карпа: „Стан і перспектива вивчання української мови у Хорвації”
Андрій Хевка: „Життя переселенців з України в село Селище у Боснії”
Василь Дацишин: Інформування рідною мовою у Сербії
Борис Небесний: Етно-історичний пупівник через Сербію українців
Вислала роботи ще: Борис Гралюк та Славко Бурда з Хорватії, Петро Мірецький з Польщі та Михайло Ляхович з Канади.
Охота існує, щоб зібрані роботи заохотили поробити на тому, щоб більш сістиматично вишукувати дані з нашого минулого, а уже написані матеріяли овормити у одній монографії.

Етно-кухня
Презентування українських страв
″Вісник Коломийки″ ч. 31 – липень 2006 року
Координатор цієї манифестації була Славка Канюга а у підготовці страв помагали: Софія Писанюк, Софія Чорна, Славка Басіщюк, Славка Капроцька, Анна Ляхович, Ганя Саламун, Ольга Грегус, Анкіца Лукач, Аранка Сем’янів, Надія Дерень, Драґа Рокич, а помагали Іван Писанюк, Йосип Кравець,Владо Дерень, Фетько Канюга і багато інших. Як уже стало традиційним, за цю нагоду приготовляються вариники і тертюхи. Ці страви ділилися перед театром „Добріца Мілутінович” з початком о 17-ій годині. Дуже багато людей мали спробувати ці смачні страви, а їх було так багато приготовано, що навіть залишилося на пізніше. Всі потверджували, і гості і домашні мешканці, а навіть і мер Општини пан Зоран Міщевич, що страви смачні, а багато їх і наїлися.
Тут на тому місці, від 17-ої до 19-ої години було дуже багато людей, бо всі збиралися або виступати на Урочистому концерті, або на нього дивитися, а це віддавало враження, що тут справді відбувається значна подія, яким є Фестиваль української культури „Калина”.


УРОЧИСТИЙ КОНЦЕРТ –
24-го червня 2006 року
″Вісник Коломийки″ ч. 31 – липень 2006 року

Урочистий концерт на 3-му Фестивалі української культури „КАЛИНА” почався українсь-ким танцем „Чабанські гри” у виконанні танцювальнього ансамблю ТПУК „Коломийка”. Цей танець не був заведений у офіційну програму, а виконаний тому, щоб піднести настрій глядачам і тому, що у офіційній програмі концерту домашні товариства могли виконати тільке шість танців і набагато більше пісень, п’ятнадцять. По засвоєній програмі кожне наше товариство мало право виконати два танці і три пісні, але від п’ять товариств два не мають танцювальні ансамблі.
І справді, танець домашніх танцюристів викликав бурхлеві оплески а настрій глядачів уже піднесений до рівня напруження, щоб побачити і інших танцюристів і співаків того вечора на Урочистому концерті 3-го Фестивалю української культури „Калина”.
Центральною маніфестацією 3-го Фестивалю української культури „Калина” є Урочистий концерт фольклорних ансамблів Культурно-мистецьких та просвітних товариств Сербії, котрі плекають українську культуру.
Ведучі програми запросили Голову Програмної комісії ІІІ Фестивалю української культури „Калина” пана Петра Ляховича привітати гостей, учасників та глядачів, він звернувся до присутних словами:
Шановні пані і панове, добрий вечір! Вітаємо вас, уважені гості, дорогі учасники Фестивалю „Калина” і шановні глядачі.
Маю честь окремо привітати від імені Фестивальної ради 3-го фестивалю української культури „Калина” та від Товариства „Коломийка” Мера Општини Ср. Митровица пана Зорана Міщивича, Представників Посольства України, а саме Його Екселенцію пана Анатолія Олійника, Секретаря у Посольстві України пана Юрія Лисенка, Заступника Голови Національної ради українців Сербії пана Мирослава Калинюка і Секретаря пана Мирослава Гочака, Заступника Голови Скупштини Општини Ср. Митровици д-р. Ненада Лемаіча, Начальницю Відділу громадських активностей та відділу для культури у Скупштині Општини Ср. Митровиці пані Зоріцу Ґашпар, Директора Установи плекання культури „Срем” пані Зоріцу Міщевич та директорів усіх культурних установ і товариств Ср. Митровиці та з других міст.
Радіємо, що маємо гостей з України, танцюристів з Львова і вакальні групи з Бучачу. Також вітаємо представників міста Бучачу а окремо пана Олега Михайліва, голову Обласної ради міста Бучач.
Шановні пані і панове, цей фестиваль задуманий і започаткований щоб показав рівень мистецької культури у наших Товариствах а ще більше заохочував нашу молодь до плекання своєї національної культури і освіти.
Учасникам Урочистого концерту бажаємо успішного виступу а вам шановні гості і глядачі приємного спілкування з виконавцями програми.
Тепер запрошую Мера Опщтини Сремської Митровиці, щоб звернувся до нас. Пан Зоран Міщевич вийшовши на сцену, привітав усіх присутних і поздоровив таку значну подію у Сремській Митровиці, яким є Фестиваль української культури.
Петро Ляхович продовжив: -Маю честь запросити Його екселенцію пана Анатолія Олійника, посла Посольства України, щоб звернувся до вас.
На сцену вийшли Посол Анатолій Олійник і Перший секретар Посльства Юрій Лисенко і звирнулися до глядачів українською і сербською мовами.
Далі програму наявлювали ведучі Оксана Стецюк і Младен Ворінський: -Насамперед прозвучить Урочиста пісня фестивалю під назвою „Калина” автора Михайла Ляховича а виконують її співаки Товариства плекання української культури „Коломийка” з Сремської Митровиці.
- Культурно-мисецьке товариство „Іван Сенюк” з Кули засновано 1971-го року з метою розвивати усі форми криативної культурно-мистецької самодіяльної творчості народів і національностей міста Кула.
Активність товариства презентується по гуртках: декляматорів, дитячого хора, дитячої драми, музики та співаків – джерльної групи, дівочої групи, дитячого та молодіжнього гуртків танцю. Учасники з Кули виконають таку програму: Мішана група: „Вінок народних пісень”, український танець „Гуцулка”, детячий ансамбль і Філип Пронек заспівають дві пісні і український танець „Козачок”.
-Українське культурно-мистецьке товариство „Кобзар” з Нового Саду існує чотири роки у якому пра-цюють такі секції: хор, група співаків і дитяча група співаків. Аматори з Нового Саду представлять таку програму: Пісню „Ой, три шляхи широкії” без музичного супроводу, пісню: „Закувала зозуленька” з музичним супроводом, тріо „Калиночки” Ана і Міряна Боцій та Івана Калинюк заспівають пісню „Ой, чорна я си чорна”,мистецький керівник Світлана Строцька.
-Культурно- просвітне товариство „Карпати” з Вербасу засновано 1991-го року з метою зберігання та розвитку української та русинської култур, звичаїв і мови. В рамках товариства працюють секції: драм-гурток, оркестра, співаки, хор, фольклор, літературна, декляматорська, етнографічна і інші. Учасники з Вербасу виконають таку програму: „Превітний танець”, хореографія Славко Микитишин, керівник оркестри Никола Чізмар, „Вінок народних пісень” дірігент Надія Воротняк, Закарпатський народний танець „Марічка”, хореографія Славко Микитишин, Джерельна мішана група і пісні „Летить галка понад балку” і „Зеленеє жито”, мист. керівник Надія Воротняк.
-Культурно-мистецьке товариство „Калина” з Інджії засновано 2005-го року, в якому працюють секції: група джерельних пісень, декляматорська і співаки солісти. Товариство перший раз виступає на фестивалі „Калина” а група джерельних пісень виступає перший раз від засновання. Просимо дати їм підтримки. Вони виконають таку програму: Джерельна група і „Вінок українських пісень”, мист. керівник Марина Маркович.
-Товариство плекання української культури „Коломийка” з Сремської Митровиці засновано 1979-го року як фольклорний ансамбль, у складі якого працювала і група джерельних пісень. Ансамбль переріс у Товариство 2003-го року і поширило активність на секції: молодші і старші танцюристи, група джерельних пісень, дівоча вокальна група, Співаки солісти і дуети, орхестра, етнографічна, вишивальна, навчання української мови і бібліотека. Товариство „Коломийка” успішно виступило на 1-му, 2-му, а зараз є технічний організатор 3-го Фестивалю української культури „Калина”.Аматори „Коломийки” перепускають вашій увазі таку програму: Дівоча вокальна група і пісня „Місяць на небі”, мист. керівник
с. Цецілія Тонкич, український танець „Горлиця”, хореографія Микола Ляхович, Група дже-рельних пісень і пісні: „”Ой, зацвела черемшина” і „Ой, там на горі”, мист. керівник Петро Ляхович, український танець „Козачок”, хореографія Микола Ляхович, керівник оркестри Дамір Буха.
Шановні глядачі, пані і панове, це була офіційна частина програми 3-го Фестивалю української культури „Калина”. Зараз представляться вам гості цього концерту. Між гостями є: Ансамбль танцю „Юність” з Львова –Україна, Вокально інструментальний ансамбль „Зорепад” з міста Бучач, Україна, Чоловічий концерт „Бучачани” з міста Бучач, Україна і Українсько-культурно-мистецька спілка „Тарас Шевченко” з Баня Луки, Рес-публика Сербська.
- З цією частиною програми закінчився 3-ій Фестиваль української культури „Калина”. Дякуємо усім, хто пречинився, щоб цей фестиваль відбувся так гарно і успішно. Прощаємося з вами словами: „Допобачення на 4-му Фестивалі української культури „Калина” 2007-го року у Новому Саді.
- Після закінченої програми кожного ансамблю Ана Ляхович виходила на сцену передати мистецькому керівнику Подяку і подарунки.

2005 рік - ГРАМОТА ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

ГРАМОТА ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ
«Вісник Коломийки» ч. 24 – листопад 2005 року – Петро Ляхович

З рук заступниці голови Державного Комітету України у справах національностей і міграції два члени Товариства плекання української культури "Коломийка" нагароджені грамотами за вагомий особистий внесок у консолідації світового українства.
Усі нагороджені українські активісти і представниця Державного Комітету у справах націоналностей і діаспори зробили спільну знимку після святочного вручення грамот.
Між нагородженими активістами є два члена Товариства «Коломийка», Микола та Петро Ляховичі. Микола нагороджений як культурний діяч і хореограф а Петро як культурний діяч.
Микола Ляхович
Спробуємо зробити ретроспективу всіх Миколених активностей на полі розвитку і збереженні української культури у Сремській Митровиці і ширше.
Микола є членом "Коломийки" від самого заснування, перше був танцюристом, старався притягнути чим більше своїх товаришів на репетиції фольклору, у той час був учасником кілька семінарів- літніх шкіл україністики.
Від 1988 року виконує обов’язок мистецького керівника і хореографа фольклорного ансамблю «Коломийка». У часах від 1991 по 2003 роки, коли «Коломийка» не була активною, намагався більше разів порушити активність ансамблю. Це вдалося 1997-98 років, але, на жаль, не довше від два роки. За той час виступали на општинських і регіональних оглядах фольклору, на річних концертах, на концертах у Кулі і Новому Саді тощо... Остаточно це вдалося зробити 2003 року. Від того часу по сьогодні ансамбль зміцнився, омасовився і часто успішно виступає з великим числом танцюристів, поділених на два ансамбла, дитячий і молодіжний. Від 2003 року, під керівництвом Миколи, ансамбль чергово виступає на општинських і регіональних оглядах, на два фестивалі української культури «Калина», на урочистому концерті відзначення 25-ої річнеці «Коломийки», на два «Срем-Фолк-Феста», на більше менше важних виступів у Новому Саді, Білгороді, Ґроцкій і на двох Балах тощо. В тому часі відновив або поставив більше хореографій, постарався, щоб зробити аж два комплети костюмів для танцюристів і завжди намагався згуртувати молодих музикантів і так оформити якісний оркестр.
Ані одна маніфестація українців у Сремській Митровиці не переходили без участі Миколи, як «Шевченкові вечора», Різдвяні концеррти і представління, приготуванні представління і подарунків на святого Миколая.
Іще одна Миколина активність, котра причинилася, чому він нагороджений грамотою Державного Комітету України у справах національностей та міграції, є піклування Літними школами україністики для наших дітей і молоді. До сьогодні він брав участь на чотири Літні школи, у Бачкому Петровці був вихователем та хореографом, на одній Літній школі у Сремській Митровиці був вихователем а на наступній заступником діректора, у Сомборі був також хореографом. Для Літніх шкіл, на котрих він брав активну участь, оргінізував призберування кандидатів, щоб чим наших дітей відвідало Літні школи।
Думаю, що люди не погрішили, коли пропонували Миколу для цієї нагороди, і що Микола всіляко її заслужив.

Монографія "Коломийки" - Загальний вступ

Загальний вступ

За видавця
Петро Ляхович

Редакція
Петро Ляхович
Іван Терлюк

Технічне оформлення
Петро Ляхович

Видавець: Товариство "Коломийка"
Сремська Митровиця

ПОПЕРЕДНЄ СЛОВО

2004 року сповнилося 25 років від того часу, коли невеличка група української молоді, натхненна перебуванням на молодіжних таборуваннях, вирішила зробити і "в своїй хаті" перші кроки на національній ниві. Була це осінь 1979 року, коли молодий ентузіаст Михайло Ляхович, тоді студент Академії мистецтв і новий член танцювального гуртка КМТ ім. Максима Горького з Нового Саду очолив українську молодь Сремської Митровиці та Лачарку, з метою зорганізувати танцювально-музичний гурток. Був це час, коли у Воєводині все українське занепадало або згасало, а ось тут, не визнаючи "об‘єктивні труднощі" - народжувалось і розквітало.
Умов для створення самостійного товариства не було, але наші аматори знайшли притулок і повне розуміння при міському Будинку молоді. І українська молодь все більше й масовіше брaласая до праці, а рівночасно заохочували і старших. І зростав цей наш гурток, якого, за назвою нашого найпопулярнішого танцю, названо "Коломийка". І виріс він до найвищого рівня мистецького виконання українських народних пісень і танців на багатьох фестивалях і оглядах.
На жаль, один з останніх виступів був 1990 року на урочистому відзначенні 100-річчя переселення українців з галицьких просторів до Боснії, після чого праця стала неможливою.
Працю і традиції "Коломийки", на цей раз як Товариства, відновлено з намаганням продовжити перерваний хід вперед.
Ця публікація видається з метою згадати всіх тих, які 25 років тому починали і тих, які сміло продовжують афірмацію краси української культури та збереження своєї національної ідентичності.

Монографія "Коломийки" - частина 1

В С Т У П - частина 1

Коли на початку 70-их років для української громади у Воєводині майже все почало згасати (навчання рідної мови в школах, художня самодіяльність, інформування), до речі коли національні права почали вимірятися іншими критеріями, тобто залежати від проценту в населенні Воєводини, раптом сталося щось, що показало, що не все залежить від строгих, законами закутих прав, але що ці перепони можливо й обминути, долаючи труднощі іншими способами й засобами і осягнути навіть завидні результати на ниві насушних національних потреб. Виявилося, що бракувало свіжих сил і ще більше свіжих ідей для подолання труднощів, які, мов стіна, того переломного 1973-го року "стали нам на дорогу".
В різких політичних змінах у Воєводині національні меншості гостро поділено на тих, які осягнули ценсус і цим їм надано неабиякі права, і на тих, які підведені під поняття "інші", чим, без сумніву, грубо порушувалися всі міжнародні документи про права людини.
І коли лише у двох із п‘яти більш масових осередків, в яких щось осягнено і були умови й потреби "мати щось своє власне національне" (Кула, Вербас, Новий Сад, Сремська Митровиця, Інджія), почав помітний занепад щодо задоволення національних потреб, у одному з них, де до того часу не було фактично нічого, раптом "підпалено вогник", який поступово все більше розгорявся і кидав нове світло й показував, яким шляхом треба йти.

МОЛОДІ, ЕНЕРГІЧНІ...

Молодий Михайло Ляхович з багатодітної сім`ї з Сремської Митровиці 1978 року поступив на Художню академію у Новому Саді і зразу почав навідувати КМТ ім. М. Горького, де окремо приманило його стати танцюристом. Він швидко вчив і наздогнав тих за стажом старших, а окремо цікавила його хореографія. Нахил до музики вже мав з батьківського дому, як і до пензля, а тут ще і краса українського танцю.
Попередного літа він і його молодша сестра Надія довідалися від о. Стефана Пітки про літню школу русинської й української молоді, яка проходила в Ілоку і поїхали - на риск. Зрозуміло, риску ніякого не було. Було потрібно лиш проявити зацікавлення і прилучитися до тих активних.

- Для нас цей з’їзд української молоді був справжнім відкриттям, - пригадує Надя. -Там ми мали добрих викладачів мови, національної історії, співу, а у вільний час займалися хто чим був зацікавлений. Наймасовіші  були курси пісень, бо вчив нас відомий диригент Іриней Тимко, а теж і танців, де хореограф був Сильвестер Гача. Ми фактично були зайняті цілий день, а вечером співали і танцювали. Були цікаві й нові знайомства, а окремо нас здивувало що в декотрих осередках працюється вже кілька років.
- Наступного року до Михайла і Наді прилучилися я і Йосиф Сем‘янів, - пригадує Любка Капроцька. - Це літнє навчання в 1978-му році відбулося в Дяковацькій Брезниці. Я там багато навчила і коли повернулися ми вирішили зазбирувати молодь у Сремській Митровиці та Лачарку, щоб і самі щось зробити. Ми почали ходити від хати до хати, зазбирувати молодь, і так почали працювати. Почали з пісень і танців, а хореографом став Михайло Ляхович, який вже був танцюристом новосадського товариства імені Максима Горького. Ми почали і без музичного супроводу. Було нам приємно вже і те, що ми сходилися і говорили рідною мовою. Тих, які боялися, бо менше знали, ми переконували, що не треба встидатися незнання, а неохоти навчити. Нами почали цікавитися і наші старші вдома і ми від них навчалися пісні і навіть мови. Мені запам`яталось, коли отець Стефан виніс перед нас цілу купу дитячих журналів з України, найбільше було "Барвінку" і "Малятка". І було цікаво навіть і з цього вчити мову, бо були ілюстровані. Але однак найважливіше було, що ми старалися вчити від старших і одні від других.
- Kоли повернулися з літної школи, ми почали працювати - пригадує Михайло. - Притулок ми знайшли у Будинку молоді "1 Листопада" в самому центрі міста, коло нашої церкви. До цього спричинився директор Будинку молоді Душан Eрцеґовац. Спочатку давали терміни, які нам не дуже відповідали. Пізніше, коли побачили, що ми серйозно працюємо і що сходимося не тільки з усіх кінців міста, але і з Лачарку, то дали нам більше часу. Але я мусив до Нового Саду і приїзджав раз тижнево і тоді ми працювали і довше. Траплялося, що під час репетицій хлопці і дівчата знімали по частину одягу, щоб наздогнати темпо, не відставати за іншими, бо справді робилося повним ходом. А коли прилучився і Ярослав Причепа як корепетитор, то було ще краще. Нарешті зал почали огрівати і було навіть вигідно.
- Найцікавіше було, що ми мали так би сказати сімейні групи, пригадує Надя. - Так були аж п‘ятеро Сем‘янових, четверо Ляховичів, троє Капроцьких, Чорних і Дзвіників, по двоє Воротняків, Писанюків, Душенків, та інших. Вже після Різдва старші заснували групу співаків, яка постійно зростала і все краще співала. Були це переважно наші народні пісні і диригент не дуже був потрібний. Але з часом і вони почали цей спів вдосконалювати і це ще краще звучало. Правда, було і обдарованих співаків, як наприклад Іван Тарадайка, Марія Ляхович, Марія Сем’янів, Василь Сем’янів і інші.
- Хоча ми були формально на списку Будинку молоді, ми були досить самостійні в роботі. Правда, ми часто готували частину своєї програми коли виступали разом з ними. Але мали все забезпечене. Нам навіть забезпечили автобус для першого виступу на "Ружі" в Керестурі. Так ми і залишилися в рамках Будинку молоді, потім вибрали собі назву "Коломийка", не лиш тому, що це є найбільш популярний танець між українцями, але і тому бо це між нашими людьми була популярна назва.
Для Михайла сезон тривав безперервно. Участь на "Петровацькому дзвоні" у Художній колонії і на "Ружі" в Руському Керестурі як танцюрист у новосадському "М. Горькому" і з "Коломийкою
Виступ у Руському Керестурі був успішний і це був підштовх для них, бо мали як соперника теж дебютантів з Славонського Броду, з якими, теж дуже короткий час працював уже досвідчений Яким Олеар, який перед їхнім виступом приступив до них і сказав: "Не бійтеся нічого, найменш помилок, а просто задумайте, що ви дома на репетіції, а не перед цією масою глядачів. Вони завжди мають симпатії до тих, кого перший раз бачуть.Ви і самі собою красиві..."

Не маючи такий добір як "противники" з Сремської Митровиці, він знайшов вихід і поставив весільний уривок "Випрошування молодої", де група з молодим проходить через прикрашену "браму", а на цьому вході замість корита з водою - мийниця (лавор). Маючи солідний музичний супровод оркестру КМТ ім. Джурі Джаковича (під чиїм іменем і виступали) всі страхи розвіяла молода голосиста солістка Мар‘яна Седер з двома українськими народними піснями, а "весільну картинку" закінчили тим, що одна з танцюристок вибігла з "коритом" до самого кінця сцени і побрискала глядачів, що викликало бурхливі оплески.
А ось, що написав наш журналіст Іван Терлюк у "Руському слові" 5 грудня 1980-го року.
"В суботу, 15-го листопада, в міському Будинку молоді в Сремській Митровиці, зібралося гарне число наших людей, з присутністю представників міських і общинських організацій, щоб разом із своєю молоддю відзначити одну скромну, але для них не малу дату - першу річницю від заснування свого гуртка художньої самодіяльності. А цей гурток за собою вже має кілька успішних виступів, починаючи від першого самостійного виступу перед своїми домашніми глядачами, до презентування свого осередку виступом перед бригадистами Молодіжної трудової акції "Партизанська дорога" на Летенці (Фрушка Гора), воєводянського огляду хорових та танцювальних коликтивів у Румі і успішному виступі на фестивалі "Червона рожа" в Руському Керестурі.
Завдяки тісній і постійній співпраці з товариствами з Нового Саду, Петровців, Міклошевців та інших місцевостей, ці початківці осягли результати, яким майже ніхто не сподівався. Після перших виступів самої молоді, до них прилучилися і старші, та оформлено вокальну групу, яка на свойому репертуарі має те, що найкраще вміє й найбільше любить - наші джерельні пісні.
Зрозуміло, що в цій активності, а так само і щодо забезпечення всього потрібного, найбільше ангажувалися студенти, очолені Михайлом Ляховичем, а так само й кількома старшими людьми, була й підтримка громадсько-плітичних організацій у місті, вповні виправдалась і можна сподіватись, що її українські аматори з Сремської Митровиці будуть мати й надалі.
Танцювальний гурток виконав, треба сказати - зовсім успішно три танці, а вокальна група кілька пісень, а з них найкраще прозвучала "Там в Києві на риночку". Після закінчення цього урочистого концерту багато людей похвально висловилось про працю цих ентузіастів і самі пообіцяли, що візьмуть активну участь у роботі гуртка, який повинен перерости в товариство.

Монографія "Коломийки" - частина 2

НА ЩЕ ВИЩОМУ ЩАБЛІ -частина 2

Наступного 1981-го року рівень праці для українських аматорів не знижувався। Вони готувалися до општинського та регіонального оглядів зовсім серйозно. Наперекір тому, що Михайло Ляхович невдовзі пішов на відслуження воєнного сроку, він за собою залишив "на домашнє завдання" кілька хореографій, які прийшлося вдосконалювати. Правда, він ще був присутний на общинському і регіональному огляді, де мабуть єдині на рівні з ними були колиги з-під спільної "стріхи", тобто Будинку молоді, але вже під іменем товариства "Бранко Радичевич".

25-го червня перед Митровацькими глядачами виступили три міські колективи, "Бранко Радичевич", українці, "Бошко Палковлевич - Пінкі" і аматори з Салашу Ночайського. І всі були набагато кращі ніж на огляді. Окремо помітна була джерельна група українських співаків, хоча і танцюристи були ще успішніші.
Для українських аматорів не було перепочинку. Великим успіхом була участь групи співаків на Фестивалі фольклорних традицій Воєводини в місті Вршац. До кінця того 1981-го року, в грудні, успішно виступають на Шостому міжреспубліканському огляді в Бадовінцях, у організації Міжреспубліканської спілки культури "Сава" з Шіду, про що свідчить наділений диплом.
В 1982-му році Михайло все ще у воєнній формі, але з працею продовжується. Аматори готуються до обштинського огляду, на якому успішно виступають і готуються для "Ружі" в Руському Керестурі. Хоча Михайло все ще у воєнній формі старші члени стараються не дозволити зниження рівня виконання і, працюється повним темпом. Це піддтверджує і успішний виступ перед своїми глядачами, хоча являються і прикрощі з музичним супроводом. Але і це вирішено знов способом співпраці з добрими сусідами з "Бранка Радичевича".
На "ружі" повний успіх, хоча кілька танцюристів відсутні. "Підросток" вже чекає, своїх "п‘ять хвилин", бо і вони вже з досвідом на сцені.
- У відсутності Михайла нам вдалося зберегти більшість старого складу, але додаємо охоти і молодшим, щоб не опала масовість і щоб не було прикрощів коли хтось відсутний, - пригадує Любка Капроцька. - Треба мати на увазі і факт, що дехто піде на студії, влаштується на працю в іншому місті, а "порожні місця" при такій численості не сміли би бути.
До кінця року виступ лише на огляді у Зворнику, знов у організації МСК "Сава". Там в конкуренції сербських ансамблів показали високий рівень виконання, хоча виступали тільки танцюристи. Так кінчався цей 1982-ий рік, який був нелегкий, але однак успішний.
Початок 1983-го року був з новими труднощами. Ансамбль залишається без музичного супроводу. Все-таки українські аматори успішно виступають на обштинському огляді, на якому вибороли участь на регіональному огляді аматорів у Румі. До цього вони готуються з повним ентузіазмом. Від п‘ятичленного складу музичного супроводу залишаються лише два - Олександр Юришіч і Слободан Росич.
На питання, що їх приманило до виконання цього нелегкого обов‘язку, Саша, відповідає:
- Коли нас запросили прийти на репетицію, ми потерпали, чи зуміємо грати те, що від нас очікують, бо ми ще учні музичної школи. Але коли прийшли і послухали пісні, які співають як супровод, нам подобалося і ми зразу полюбили українську музику. Одним словом, нас приманила краса. Я дома троха вправлявся і всі мелодії зразу запам‘ятав. Мене охопив і ентузіазм українських танцюристів. І ми з Слободаном почали грати, я на гармонії, а Слободан на гітарі.
- Особливо нам сподобалося, коли побачили, що нас, таких молодих тут поважають, - сказав Слободан. - Нам сподобалося, що в паузах репетицій ці хлопці і дівчата співають прекрасні пісні і ми почали вчити і їх програвати. А окремо для нас було важливим, що ми будемо виступати на концертах, навіть на огляді в Румі. Ми почувалися як між своїми.
На огляді в Румі українські танцюристи не повстидалися і повний зал глядачів нагородив їх бурхливим оплеском. Зразу після повернення з Руми вони готувалися до виступу на "ружі" в Руському Керестурі. Але на ций раз із допомогою Михайла, який повернувся з війська. І знов завоювали симпатії глядачів.
Вже в Руському Керестурі Товариство з Загребу запрошує їх до себе на гастролі. Михайло, діставши тверду обіцянку, що буде працювати викладачем мистецтва в Сремській Митровиці, береться до серйозної праці як до гастролів, так і до ціловечірнього концерту перед домашніми глядачами. Що найважливіше, оркестр став зосвім солідною підпорою, а масовішою стала і група співаків, яка вже звучить як справжній хор.
Гостювання в Загребі стало новим підштовхом до праці. Там самі себе переконали, що можуть і краще ніж уявляли.

П‘ЯТИРІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ

"Саме коли сповнилося п‘ять років від тих перших сходин і репетицій української молоді з Сремської Митровиці та Лачарку, що сходилися в порожних, а часто і холодних приміщеннях міського Будинку молоді, українські секції влаштували самостійний ціловечірний концерт українських пісень і танців на сцені Педагогічної академії" - записано в "Додатку на українській мові" тижневика "Руске слово". Як аматори мали гостей у програмі, аматорів КМТ "Бранко Радичевич" з Сремської Митровиці, з якими цих п‘ять років успішно співпрацювали, та сестер Тимко з Вербасу, так і глядачів було і з Інджії, Вуковару, Руми та інших місцевостей
- Для цієї нагоди, з приводу відзначення нашого першого ювілею, ми вирішили засвоїти назву нашої секції. За цим, що найпулярнішим танцем між українцями був "Коломийка", ми так і назвали наш гурток, - сказав Михайло Ляхович. - За тепер і надалі залишаємося в рамках Будинку молоді й будемо співпрацювати з іншими товариствами в місті, але це не значить, що не існує зацікавлення до створення окремого товариства. Ми думаємо, що це треба вибороти лише працею і що нам це не головне питання.
Щодо труднощів, то найчастіше згадуються не матеріальні, а навпаки ті суб‘єктивні. Щодо плекання української народної пісні, то на репертуарі саме ті народні пісні, які найбільше співалися в Боснії, тобто яких принесено ще з Галичини. Ще все присутні труднощі з музичним супроводом, хоча є наших людей, які скоріше займалися музикою. Якраз тому і приходило до співпраці та взаємодопомоги між місцевими товариствами".

Концерт почався привітною піснею, а на сцені були дівчата з хлібом-сіллю на вишиваному рушнику. Все виглядало гарно й урочисто, повний зал глядачів щедро нагородив виконавців вже на самому початку. Гарні хореографічні рішення "Коломийки" Михайла Люховича свідчать про безсумнівний талант митровацьких танцюристів. У виконанні всіх танців була помітна безусильність, легкість і природність, що свідчить про постійність праці. Так і танці "Метелиця", "Буковинська полька", "Катерина" і "Полтавський танок" 

нагороджені оплесками, були виконані на завидному художньому рівні. До речі, танцюристи зайняли найбільшу частину цього концерту, на задоволення глядачів.
Щодо виконання пісень, глядачі знову мали нагоду бачити "малий хор", до речі мішану групу співаків з Сремської Митровиці й Лачарку, яка вже роками плекає виконання джерельних українських пісень, тих, що співалися в Боснії і Славонії, що принесено з

галицьких просторів майже сто років тому. Добре, що таким способом відриваються від забуття гарні пісні, які, в багатьох інших товариствах, з невідомих причин, вважаються другорядними, а звучать вони і приманливо і гарно.
Гості концерту, місцеве товариство "Бранко Радичевич" виконали кілька танців і народних мелодій. Оля Олеар, солістка з гарним голосом, виконала кілька пісень, а тріо сестер Тимко, виконуючи кілька пісень, просто запалив зал.
На кінці, разом із поздоровленнями митровацьким аматорам, хочеться ще раз сказати, що було б добре, якби цю програму бачили наші глядачі і в інших місцевостях. Це був приємний вечір для глядачів, а ще краща нагорода цим ентузіастам, яку вони всіляк заслужили, записано на сторінках "Додатку" газети "Руске слово".

Монографія "Коломийки" - частина 3

ДО НАЙВИЩОГО РІВНЯ - частина 3

Протягом цього 1984-го року було і не мало новин. Крім того, що дехто з тих, які були між засновниками, вийшов із “першого складу” через навчання, працю і інші пречини.
Ансамбль продовжив з активною працею і наступного 1985-го року, можна сказати з новим ентузіязмом. Михайло береться до більш складних хореографій, а між ними окремо треба згадати “Українську сюїту”, з якою виступають на Урочистому річному концерті 6-го липня 1984 р. в повному залі міського театру “Добріца Мілутінович”. Хоча “під стріхою” Будинку молоді “1 листопада”, тут присутний і уже афірмований ансамбль “Бранко Радічевич” з вінком танців із Сербії. Приємна несподіванка і хоровий ансамбль “Сірміум канторум” під керівництвом Воїслава Бугарського. Для всіх цей концерт був доброю перевіркою для виступів, які були перед мітровацькими аматорами. Хоча глядачі були задоволені, керівники знали, що ще треба вдосконалити.
- Мені було окремо тяжко, бо до вдосконалення “сюїти” треба багато праці, а нам залишилося найменьше часу, бо до виступу в Керестурі було два тижні, - сказав Михайло журналістові Іванові Терлюкові. – Сподіюся, що все буде на місці. Жаль, що там не виступить і група співаків, бо за ними багато праці, а не виспупити для них навіть і розчарування, окремо для нових членів. Сподіюся, що і для них знайдеться нагода. Добре, що через ювілей “Руского слова” початок фестивалю відкладено на тиждень пізніше. Музичний супровод троха зменшино, але сподіюсь, що поїдуть всі зацікавлені.
Фестиваль “Червона ружа” почався виступами на “Відгуках рівнини”, на яких виступили майже всі активні товариства, а з українських осередків глядачі бачили ансамблі з Банялуки, Принявора, Кули, Славонського Броду і Сремської Митровиці, яким припало виступити останніми. Вони були і справжньою несподіванкою фестивалю. Після виконання “Української сюїти” довго тривали оплески як нагорода за красу їхнього танцю. “Українську сюїту” проголошено найкращим танцем на цій “ружі”. Тиждень пізніше, коментаруючи бачене на фестивалі, констатовано, що відчувалась відсутність закордоного ансамблю і констатація, що художня самодіяльність найбільш спирається на голий ентузіязм, не визнаючи “стару славу” і витрачені гроші. Тому й виплили на поверхність такі парадокси: найкращий танець виконали аматори “Коломийки” з Сремської Митровиці, найкращий оркестр був з Нового Орахова, найкращих інструменталістів мають українські аматори з Загребу, чия відсутність на фестивалі відчувалася. Це сказали фахові авторитети і підкреслили, що відчувається відсутність фахового вдосконалення і що не можна до безконечності жити з “старої слави”.
Свою вдосконаленість танцюристи “Коломийки” показали і на фестивалі “Петровацький дзвін” в селі Петровці коло Вуковару, яке майже власними коштами закінчило будування літньої сцени для понад 2000 глядачів. І на цій зустрічі наших аматорів підтвердилася констатація висловлена на адресу керестурського фестивалю – некретичність “старих товариств”, а це стосується домашніх, миклошевчанів і аматорів з Вуковару.
Вже “дитяча естрада” показала, що до цього виступу ретельно готувалися діти з Славонського Броду і Липовлян. Найприємнішу несподіванку принесли наймолодші з товариства “Липа” з Липовлян, які під керівництвом молодої керівниці Марії Семенюк виконали кілька пісень і один танець. З багатою програмою прибули українські аматори з Славонського Броду, яких вже кілька років очолює невтомна Анна Павлишин, якій як хореограф помагає Бояна Шумич. Це одне з наймолодших за стажом товариство, яке діє в ромках художнього колективу “Джурі Джаковича”, принесло чимало новин і завдяки свіжим ідеям переконали числених глядачів, що прийшло подарувати глядачам мабуть найкращі дитячі хореографії (добра школа досвідчиного педагога Якима Олеара з Нового Саду). Під добрим музичним супроводом усе виглядало і звучало справді приємно. Виступ наймолодших з Петровців у хореографії Звонка Костильника показав якраз те, що недобре в досить поширеній практиці – виглядати атрактивно. Хоча солідно підготовані, діти просто не витримували надмірного темпа. Так було і з старшим складом домашніх танцюристів.
“Естраду” (виступ старших) відкрив голова Союзу русинів і українців Теодор Фрицький, а на цьому огляді свою високу вартість знов показали аматори “Коломийки” з Сремської Митровиці, виконанням “Української сюїти”. Якраз вони показали, що українська пісня, а ще більше танець, вимагають природності, бо лиш тоді показують свою справжню красу.

І В ТЯЖЧИХ УМОВАХ

Наступний 1986-ий рік був успішний. Михайло, працюючи в школі, знаходить часу і енергії доповнювати репертуар, бо лише так можливо затримати молодих людей, коли робиться щось нове і цікаве. Але залишається головне питання – виступи перед глядачами. І він знаходить їх або у бачених хореографіях, або їх видумує сам.
Таємницю Михайлового нахилу до пісні і танцю відкриває мати Марія, відповідаючи на питання журналіста Антона Михайловича, публікованих у “Новій думці” з 1985-го року. Народжена в Лишні 1930-го року в сім`ї Володимира і Катерини Мислевичів, які мали сім дочок і – ні одного сина.
- Сам тато не встигав покінчити всі хлопські роботи і ми, хочеш не хочеш, мусіли робити все підряд. Але в компанії не було так тяжко. Попри роботи було завжди часу і для співу і для вишивання, бо щоб купити щось гарне було дороге, а наша вишивка красива. Так з нашої хати завжди чулася пісня. Всі ми знали наші обрядові пісні і танці і тому можу сказати, що моє дитинство було нелегке, але веселе. А у мене аж десятеро дітей, аж вісім синів і дві дочки. І не було легко всіх вивести на життєву дорогу. Але з любов`ю і злагодою все можливо. І всі вони, Богу дякувати, виросли здорові і головне – не вибагливі, з пошаною до нас і людей, а головне до праці і шанування свого рідного.
Пані Марія була між першими, які прилучилися до заснованого гуртка, услід за дітьми.
- Я знала багато наших українських пісень, багато навчилася вдома, до того і від відомого лішанського співака Миколи Чорного. Я любила співати і в церкві. Пісня дає людині розраду і в найтяжчих прикрощах. І всі діти люблять співати. А Михайло успадкував мабуть від мене цю любов і витривалість. Крім цього він любив і малювати і мене не здивувало, коли він вписався на мистецтво.
І хоча Михайло старався забезпечити виступи, їх було замало. Обштинський огляд пересунено на кінець року і ансамбль готується лише для “ружі” в Руському Керестурі, де повторюють повний успіх. Виступити на “Петровському звоні” не можуть, бо нема автобуса.
В 1987 році Михайло починає працювати як журналист у “Новій думці” у Вуковарі. Це відбивається і на праці “Коломийки”. Крім того, танцюристи, які почали танцювати молодими парубками і дівчатами, повиростали, покінчили навчання, почали працювати, деякі одружилися. З тих або подібних причин з ансамблю вийшли Йосиф та Зенько Сем’янів, Славка і Славко Чорні, Соня Мілошевич, Віра Капроцька, Люба Ляхович, Петро Причепа, Слободан Ферґер, Драґан Лемал, Іван Кривошия і Надія Ляхович.
Того року “Коломийка”приготувала і скромний річний концерт для членів і прихильників. На початку Славка Чорна прочитала вірш Лесі Українки “Надія”. Дитяча група виступила з піснею “Научились ми читати” у супроводі Стефана Сем’яніва і Петра Ляховича. Старша група співаків заспівала пісню “Там на горі крута вежа” а інструментально-вокальний дует Надія Капроцька і Михайло Ляхович виконали пісню “Летить галка через балку”.
На кінці Михайло Ляхович подякував всім які так віддано працюють на збереженні націоналної культури.

Монографія "Коломийки" - частина 4

ПОЧАТОК ДРУГОГО ЕТАПУ - частина 4

Ансамблю покинули більшість старших танцюристів а решта все ж таки продовжили сходитися та працювати. В праці прийшло до реорганізації в керівництві і праці.
Бажаючи трохи відступити від попереднього способу писання, в продовженні подаємо заяви кількох значних осіб в дотеперішній активності “Коломийки”.
Михайло Ляхович відгукнувся нашому запрошенні написати його погляди про “Коломийку” від початку до сьогодення. І він написав: “А все почалося від мрії. Ця мрія була палка і велика – розбудити українців Сремскої Мировиці з летаргічного сну, показати їм, що і вони чогось варті, розбудити знову в них приспану любов до власної пісні, дідівської землі. Мрія ця зродилася в серцях кількох нас, у той час дуже молодих і недосвічиних людей. У зародку “Коломийки” стояли три родини: Ляховичі, Сем`янові і Капроцькі. Ми почали заохочувати і інших, буквально ходили від хати до хати і просили молодь прийти на репетиції. Знайшли ми і корепетитора. Був це досвідчиний музикант Ярослав Причепа. Люди були, охота була та одного бракувало: дозволу політичних органів. З початку одержати цей дозвіл не було просто. Деякі люди сподівалися, що наша ініціятива згасне сама від себе. Але, вона не згасала. Ми знайшли підтримку у особі тодішньої голови общинського Союзу Соціалистичної Молоді Бранки Прокоп. Ми у письмовій формі обгрунтували наше бажання і – дозвіл отримано. Нас оформлено як гурток при Будинку молоді в Сремскій Митровиці. Здається, що вирішальну роль у одержанні дозволу відіграв і тодішній директор Будинку молоді Душан Ерцеговац. Він від самого початку нас підтримував і завжди виходив на зустріч нашим бажанням.
Ми почали працювати з безмежним ентузіазмом. У той час я був студент Академії мистецтва у Новому Саді і там став членом КМТ “Максим Ґоркий”. Все, що я навчився там, старався переносити до “Коломийки”. Нашою першою хореографією був атрактивний “Гопак”. Із тим “Гопаком” ми вперше виступили на Фестивалі культури Русинів і Українців “Червона Рожа” в Руському Керестурі. Було це в червні 1980 року. Всі очікували побачити маленьку групу хлопчиків і дівчат, які без ентузіазму вийдуть на сцену. А побачили вони правдивий ансамбль з вісім парів високих хлопців і струнких дівчат. Українці Сремскої Митровиці вийшли з анонімности на широку сцену і там залешилися і по сьогодні.
Тут треба сказати, що крім танцювального гуртка, почала працювати і група співаків. Плекала ця група традиційні галицькі пісні у такій формі, в якій вони існували у народі. Це вперше ті пісні потрапили на сцену. Після цього подібні групи були засновані і в інших містах. Члени групи з ентузіазмом і відповідальністю ставилися до участі в групі, хоча мали свої домашні обов`язки. Їхній труд увінчався успіхом, коли в 1981-ому році вони виступили на Воєводянському фестивалі традицій у Вршцу. Потрібно згадати і тих, які у групі співали від самого початку аж до відходу у вічність а саме Марія Ляхович, Марія Сем`янів та Іван Тарадайко. Вони убудували свій талант у нашу громаду, у нашу майбутність.
З того року ми кожного року виступали на “Червоній Рожі”, і з кожним роком наші виступи були кращими і кращими. Ансамбль збільшувався, ми придбали чудову оркестру, заснували дитячий ансамбль.
В 1984-ому році ми відзначили п`яту річнецю свого існування. Концерт відбувся в будинку Педагогічної Академії. У той час ми думали, що п`ять років це велике осягнення. І воно так було з оглядом на те, що українці перед тим були цілком забуті і викрислені з списку національних меншин.
Найбільше успішним періодом “Коломийки” були роки 1985-86. Оба ці роки ми одержали нагороду за найкращі хореографії на „Червоній Рожі”. Для нас це був великий успіх з оглядом на те, що ми змагалися з набагато більш досвічиними ансамблями. В 1985-ому році ми виступили з хореографією “Українська сюїта” а в 1986-ому з хореографією “Ласкаво просимо в Карпати”. І по сьогодні пригадую ту радість, коли в 1985-ому році нас проголошено найкращим ансамблем на фестивалі. Про наш успіх тоді писали і газети “Сремске новіне”.
В 1989-ому році урочистим концертом ми відзначили 10-ліття нашого існування. Концерт відбувся у міському театрі. У фоає театру було поставлено виставку присв’ячену нашому колективу. У той час ми були невід’ємною частиною культури нашого міста, ми завоювали собі місце між іншими народами і нас через це поважали. Ми гордо говорили про наш нарід, який у той час не мав свого власного голосу.
Роки минали а “Коломийка” продовжувала існувати і працювати. Виступила вона майже у кожній місцевості колишньої Югославії, де проживають українці: Прнявор, Загреб, Петровці, Славонський Брод, навіть і на українському фестивалі у Румунії. Всюди “Коломийку” радо вітали, через якість наших виступів.
Якщо подивитися на існування “Коломийки” з точки зору історичного моменту, то її явище цілком унікальне. Заіснувала вона, коли на загальному рівні мало хто знав про Україну і народ, який себе називав українцями. За нами у той час не стояв ніхто, крім нашої любови до рідної культури, та безмежної віри, що колись, все таки, Україна заговорить своїм власним голосом і скаже: “Так, ви мої розсіяні діти і я горджуся вами”. Ми тут у Сербії, хоч і числено маленькі, та однак ми є частиною великого українського народу...”
Ми також запросили і Ярослава Причепу, першого корепетітора, щоб розказав нам його активність в “Коломийці”. Він нам росповів: “Я почав грати на гармонії зараз після відслуження війска. Грав по весіллях майже у всіх містах, де жили українці. Так було і у Сремскій Митровиці. Мій швагер Василь Сем`янів мав досить дітей та любив робити забави та гульки у себе на подвір`ї. Мене запрошував грати на тих забавах. Наші люди колись дуже любили танцювати а приходили і молодші та поволі приучувалися. Приходив на ті забави і Михайло Ляхович і інші молоді. Молодь не мала де сходитися а у швагра і сестри, чи то була неділя чи то свято, зійдемося пополудні, співаємо, танцюємо. Михайло мене питає: - Я бачу, що ти любиш грати, до того українського. Ми б спробували зробити танцювальний гурток. Я зараз не знав на що точно воно є...каже, то будуть такі танці, подібні до цих. Добре, як ти кажеш що подібне, то можна. Так ми домовилися, почали з кілька молодих а пізніше збільшувалося. Так почав той фольклор. Десь чотири і пів роки я грав для фольклору а потім він хотів робити нові хореографії а до того була потрібна і нова музика, а в мене не було досить часу і охоти а було і приватної роботи. Щоб приходити на репетиції, мусили мінятися зміни на роботі, бо репетиції відбувалися в постійний час. Тоді я був самий а тепер їх є вже більше і міняються...
Було то файно їздити. У той час ми не мали багато конкурентів, культурних товариств, тому ми були цінені, ми на “Червоних Ружах” осягали перші місця, виступали на досить місць...
У той час почала сходитися і група співаків, коли десь їздили то хотіли йти і батьки, та у автобусі співалося. А Михайло каже, чому б не спробувати з тими піснями виступити а то потрібно, щоб мати більше програми. Так то почало, було добрих співаків, хлопів та жінок. Була Марина Ляхович, Маруся Сем`янів, був я, Петро Мельник, Василь Стефанюк та інші...
Я перестав грати то вони помагалися касетами або Михайло грав на гітарі а тоді помало почали грати Стефан та Ярослав Сем`янові. Саша Юришич прийшов пізніше ще як хлопчик. Помагали інші музиканти з Будинку молоді, того Ілії, разом їздили з фольклорами. Коли перестав грати, я продовжив співати у групі співаків. То співалися пісні, котрі ми уже знали, тільки трохи доробили.
Ми найбільше научилися пісень у Босні, коли перушалася кукурудза у восени, вечорами, далі і на весіллях і на ріжних забавах...тепер інші часи, і батьки уже не знають танцювати а поготів діти. На весіллях більше не граються ті наші танці і не співаються ті наші пісні і тому є добре, що наші діти в “Коломийці” вчаться тих наших танців і пісень, щоб збереглися і за далі...”
Попередні розповіді доповнив і Микола Ляхович із своїми спогадами: “Я в “Коломийці” від самого початку. Зрозуміло, що я був ще хлопчиком а моя заслуга в тому, що я запрошував своїх друзів приходити на репетиції танців. Усе те, що тодішний хореограф Михайло від нас вимагав навчити, ми старалися чимкраще виконати. У нас збудився запал до праці а краса українських танців у нас пробуджувала якесь нове почуття, котре було сильніше від усіх інших. Пригадую собі, що коли наші батьки хотіли нас чомусь покарати, то забороняли нам йти на репетиції, бо знали, що для нас не було гіршої кари. Коли настане час йти на репетиції, ми не могли затриматись в дома або піти десь інде.
І я на зразок старших, ішов на Літню школу (семінар) до Ердуту а бувало, що їздили велосипедами. Організатори семінару, як це бачили, не могли нас не прийняти до школи.
З початку ніхто з нас не думав на майбутність, доки “Коломийка” буде існувати. Знаю тільки, що ми полюбили і для нас було велике вдоволення приходити на репетиції, їздити по фестивалях та виступати.
Швидко “Коломийка” стала між найкращим ансамблем в колишній Югославії. Для нас уже було нормальним щороку їздити по фестивалях, а навіть виборювати собі звання найкращих на змаганнях. Настав час, коли інші ансамблі дивилися на наші хореографії а тоді старалися щось подібне зробити. “Коломийка” стала зразковим ансамблем для інших.
Прийшов час відзначити п`ять років праці а ми з тим не мали ніяких труднощів, бо мали репертуару на цілий концерт. Тоді не було проблемів з танцюристами, завжди їх було більше і коли хтось не міг танцювати то ті другі ледве дочекали своєї нагоди, щоб вскочити в програму. Між нами володіла конкуренція.
Десь 1987-88-ого року наш хореограф і душа ансамблю Михайло Ляхович знайшов собі працю у Вуковарі. Став журналістом в “Новій думці” і перейшов там жити. Один час приїзджав на репетиції а пізніше посунули репетиції на суботи та неділі. Так працювати не було зручно ні Михайлові ні для танцюристів. Прийшлося шукати нового керівника. Ніхто не мав сміливости перебрати відповідальність хореографа. Тут ми крутилися в місці та вирішили зробити вибори, на котрих обрано мене за нового кирівника. Я був ще молодий але було потрібно працювати а Михайло приходив у всіх нагодах, коли траплялися. Так ми разом приготували програму для відзначення десятеріччя “Коломийки”...”

Монографія "Коломийки" - частина 5

ДЕСЯТЕРІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ - частина 5

Як ми бачили з попереднього, з працею все ж таки продовжилося. Відходом з ансамблю великого числа досвічиних танцюристів а частиною і хореографа, “Коломийка” не розпалася. Навпаки, тут було більше страху ніж спрявжної небезпики. Любов до уже досягнутого затримала решту членів а коли ще трохи впорядкувалися, ансамбль став на свої ноги. Спосіб праці пристосовувався згідно з умовами та потребами. Як Микола пояснив у його росповіді, знайшлися рішення і “Коломийка” дочекала десятерічний ювілей та його відзначила згідно зі своєю репутацією...
Про це писав Іван Терлюк у “Українському додатку” у “Руському слові” від 30-го червня 1989-го року: “Коли десять років тому порушено ініціативу заснувати ансамбль українських пісень і танців у Сремскій Митровиці, мало хто вірив у якусь більшу перспективу праці. Вже з самого початку, знаходячи притулок у міському Будинку молоді “1 листопад”, почалися успішні виступи танцювального гуртка та групи співаків, як на концертах перед своїми глядачами, так і на різних оглядах, урочистостях та фестивалях художної самодіяльності. “Коломийка”, виступаючи чергово на усіх оглядах, де були високо оцінувані, про що свідчить і факт, що на фестивалі “Червона ружа” в Рускому Керестурі два рази завоювали перші премії за кращі хореографії, в 1985 і 1986 роках. На ювілейний концерт, що відбувся 3-го червня в залі міського театру, а був рівночасно присвячений і 175-річчю народження Тараса Шевченка, крім аматорів “Коломийки”, які виконали танці “Гуцулку”, “Коломийку”, “Метелицю”, “Повзунець” і “Українську сюїту” та пісні “Широкий лист на дубочку”, “Ой у полі верба”, “Світи місяць нічку” та “Цвіточки-рум’яночки”, виступили й наймолодші члени, а як гості виступили аматори міського товариства імені “Бранка Радічевича”, народний оркестр та група співаків Будинку молоді в Сремскій Митровиці.
З приводу ювілейного концерту “Коломийки” було влаштовано експозицію українського народнього одягу, інструментів, а так само глядачам і гостям представлені всі визнання, що їх протягом 10-річної праці одержали аматори “Коломийки”...”
Після цього значного ювілею, “Коломийка” продовжила з активностями іще до 1991-го року а коли прийшло до політичної кризи в Югославії, до її роспаду, перестали існувати нормальні умови для праці українських аматорів. А як настала війна в Хорватії та Боснії, “Коломийка” зовсім зупинила діяльність...

НОВА СПРОБА

Коли війна припинилася, це ще не означало, що було можливо почати з працею. Але люди все більше осмілювалися і коло церкви все частіше говорилося про потреби оживання діяльності свого національного гуртка. Перший підштовх прийшов з Культурного центру “Сірміумарт”, де того 1997-го року почалися і перші спроби а відновлювало працю і готувалося до нового виступу і КМТ “Бранко Радічевич”, колишній старий партнер “Коломийки”. Почалося від того, що ще не забулося, а це танці з якими виступали в 1990-му і 1991-му році. Спроби зібрати старших і відновити активність групи співаків було майже неможливо, бо дехто вже був покійний, дехто вже хворів, а ті інші якось не осмілювалися.
І коли зібралося досить молоді й Микола Ляхович почав знов ставити відомий танець “Українська сюїта”, що вимагало досить праці і часу, зійшлися і співаки, в чому причинився о.Стефан Пітка, переконавши їх, що не мусить це бути велика група, але може бути і тріо або квартет, але і пісня повинна ожити. Зрештою все це не вимагає стільки праці як танець. І справді, кілька раз зійшлися, вибрали репертуар і вже 24-го червня успішно виступили з двома піснями: “Розпрягайте хлопці коні” і “Ой, дівчино шумить гай”. Танцюристи успішно відновили “сюїту” і міський огляд був успішний. Під час літньої перерви охота до праці не згасала і вже з осені праця відновлена, бо була нагода виступити.
Вже тієї ж осені була нагода для виступу. Було це в Кулі 16-го листопада, коли міське Товариство ім. Івана Сенюка організувало відзначення 100-річчя від заснування першої нашої парафії в Прняворі, та 90-ої річниці першої Читальні Просвіта (в селі Лішня під іменем “Руська читальня”) а саме в день місцевого празника. Участь взяли українські аматори з Кули, Вербасу і Сремскої Митровиці, які виконали кілька пісень, між іншими і “Від синього Дону”, “Розпрягайте хлопці коні”, “Била мене мати” та “Ой, у лузі червона калина”, а танцюристи виконали “Українську сюїту”.
8-го грудня того ж року до Нового Саду приїжджає група Культурно-історичного об`єднання “Бучацькі жінки” і в Історичному музеї в Новому саді влаштовують замітну “Виставку українських вишивок”. Але вони не лиш уміють вишивати, але розказують про історію, читають власні і вірші відомих українських письменників. Вони відвідали і в гарному настрої зустрічалися з українцями з Нового Саду, Кули і Сремскої Митровиці, де настрій зустрічі був до зворушливості дружній, не лиш тому, що митровацькі аматори виступили на урочистому відкритті, але і через численість і близкість почутів, що домашнім аматорам надало нового підштовку до праці. На закритті виставки була програма, але її кінець був у просторому залі КМТ ім. Шандор Петефі, де зал був навіть затісний і розлука і з смутком і з радістю, бо домовлено зустріч у Бучачу, Тернополі, Львові.
Після скромної програми з приводу Дня Шевченка, коли почався сезон 1998-ий рік, вже 28-го березня виступають на міському огляді самодіяльних колективів. Виступила і група співаків у складі: Марія Сем`янів, Любка Прікел, Анна Шевчук, Надія Дерень, Марія Ілчешин, Марія Балацька, Надія Причепа, Галина Кравець, Василь Сем`янів, Петро Ляхович, Володимир Дерень, Петро Мельник, Ярослав Ребачук та Ярослав Причепа, а під музичним супроводом Стефана Сем`яніва
Танцювальний гурток виступив у складі: Мая Балацька, Тетяна Сенюк, Ядранка Пешич, Любка Хемон, Аранка Сем`янів, Віолета Ляхович, Ярослав Сем`янів, Мілько Ляхович, Микола Причепа, Ярослав Налесник, Петро Магєровський та Петро Шевчук.
Місяць пізніше, 28-го квітня в Новому Саді влаштовано Сербсько-український вечір, на якому виступили й члени “Коломийки” з українськими народними піснями “Била мене мати” і “Повіяв вітер степовий”. Це була своєрідна підготовка до регіонального огляду, який відбувся 23-го травня. Танцюристи виконали танці “Гуцулка” і “Повзунець”, а група співаків пісні: вже вдосконалену “Повіяв вітер степовий” та “Ой, у лузі червона калина”. В неділю 5-го липня “Коломийка” приймила аж два товариства: “Карпати” з Вербасу і “Тарас Шевченко” з Банялуки. Спільний концерт відбувся в переповненому залі міського Театру, після чого продовжилася приємна зустріч за вечерою до пізної ночі.
Замість, щоб продовжити активність, з мало відомих причин працю припинено на наступних кілька років...

Монографія "Коломийки" - частина 6

ВІД ТАНЦЮВАЛЬНОГО ГУРТКА ДО ТОВАРИСТВА З ПИТАНЬ ПЛЕКАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ - частина 6

Від початку війни 1991 року та до 2003 року Коломийка боролась, щоби вижити. Кілька спроб відновити активність з минулих часів не дали бажаних результатів.Були випадки, що зберется гарне число і почнеться розмова про потребу оживання активності, в першу чергу задля себе, а й виступу на якомусь огляді, але все кінчалося без бажаного результату. Зрозуміло, що в умовах війни не було зовсім безпечно сходитися, але після 1995 року війна припинилась, але залишився присутний шовінізм і це була головна причина, чому не були умови для однонаціонального гуртування. Єдиний вид гуртування були зустрічі в церкві, а коли на храмі в Сремській Митровиці побили вікна, був це ясний знак, що краще не привертати на себе увагу. В церкві влаштовували принагідні обрядові програми з приводу Різдва, Великодня та Святого Миколая і Шевченківський вечір.
Багато колишніх активістів пригадувало славні дні колишньої "Коломийки". Коли умови стали кращими і все більше почали цікавитися відновленням праці, щоб потанцювати або заспівати, знайшлися люди, які зробили й перші сміливі кроки для відновлення колишньої активності.
Аж 2003-го року стан нарешті змінився щодо ставлення до національних меншин. Для кожної національної меншості формовано такзвані Національні ради. На початку цього року Микола Ляхович та Ярослав Сем'янів знову гуртують достатнє число дітей, з якими і почалась праця. У міжчасі і Петро Ляховий пропонує, щоб реєструвати Товариство і щоб почалося з постійною працею, на цей раз на твердому грунті.

РЕЄСТРАЦІЯ "КОЛОМИЙКИ"

За ініціативою кількох українських активістів, у Сремській Митровиці зібралися однодумці з метою заснувати і реєструвати українське товариство. Між першими, як засновники, підписалися були Петро Ляхович, Борис Ляхович, Володимир Шевчук, Анна Шевчук, Ярослав Сем'янів, Іван Кривошия, Ярослава Канюга, Микола Ляхович, Йосиф Кравець, о. Стефан Пітка, Еміл Ляхович, Іван Шевчук, Петро Шевчук, Світлана Магєровська, Ярослав Налесник, Іван Мороз, Петро Копистенський, Іван Писанюк, Зоріца Ґашпар і Любка Прікел.
Десятого квітня 2003 року відбулися Установчі збори Товариства з питань плекання української культури "Коломийка". На цих Зборах засвоєно Статут Товариства і з визначеними завданнями в його роботі. Обрано і члени керівних органів, Головою Товариства обрано Петра Ляховича, його заступником Миколу Ляховича, а секретарем став Іван Кривошия.
15-го квітня відділу Секретаріату внутрішніх справ у Сремській Мітровиці передано вимогу для реєстрації Товариства "Коломийка", а вже 19-го квітня відбулися перші позачергові збори, на яких голова привітав присутних і надав слово о. Стефанові урочисто відкрити Збори, бо він у минулих роках найбільш заслужний, що товариство формувалось і реєструвалося. Він підкреслив значення національної культури для збереження української самобутності, для покращання міжнаціональних відносин і моралності життя. Він побажав, щоб членство Товариства жило як одна родина і побажав успіху в праці, В продовженні було мови про співпрацю з іншими українськими товариствами та Українською національною радою. На цих зборах засвоєно і план діяльності Товариства на 2003-ій рік, конкретно по секціях:
Танцювальною секцією керують Микола Ляхович і Ярослав Сем'янів,
Освітньою секцією (навчанна рідної мови), керує Ярослава Канюга,
Науковою секцією (історія українців у С. Мітровиці) керує о. Стефан Пітка,
Секція по збиранні ручних робіт українців і приготування експозицій,
Товариство організує традиційний Український вечір (бал).
Секція українських вишивок,
Збирання і створення української бібліотеки (керівник Йосиф Кравець)
Одне з важливих завдань і організація гастролів українських ансамблів і товариств у Сремській Митровиці, а теж і організування хоча одної поїздки, залежно від можливостей.

БІБЛІОТЕКА

Бібліотека заснована згідно з постановою на Зборах, а нею опікується Йосиф Кравець, який приймає книжки від дародавців, веде евіденцію і буде їх видавати зацікавленим, тому, що Товариство не має відповідного приміщення, бібліотека тимчасово в його домі.

ЧЛЕНСТВО "КОЛОМИЙКИ"

В подальшій роботі керівних органів Товариства вирішено, щоб усі члени мали членські квитки, які дістають при вступанні в Товариство. І як минав час число зацікавлених збільшувалося і за короткий час членами стали і Ярослав Причепа, Еміліян Мельник, Зеновій і Аранка Сем'янів, Марія Шевчук, Ярослав Павлюк, Іван Воринський, Мирослав Ляшкевич, Ярослав і Дарко Ляхович, Софія Писанюк, Галина Кравець, Михайло Рава, Бісерка Суботич, Анна Ляхович, Василь Сем`янів, Михайло і Вера Ільчишин, Ярослав і Марія Ільчишин, Соня Писанюк, Олена Іванович, Ана Капроцька, Владо і Нада Дерень, Славка Капроцька, Марія Балацька, Софія Чорна, Андрій Паньків, Евгеній Душенько, Вера Нінкович та Іван Грегус.
За той самий час уписувалися і діти, не зважаючи уваги чи були активними у якомусь гуртку а уписалися: Олександра і Ева Сем`янів, Олександра і Олександр Ляхович, Олександра Копестенська, Аніта Ляхович, Катарина, Івана і Ніколіна Ванчик, Горан Кривошия, Микола Мороз, Катарина Сем`янів, Данієла Мойсовська, Мілош і Філіп Суботич, Михайло і Данило Писанюк, Іван Гумений, Майда Перич, Касія Кравець, Єлена Нінкович, Ваня Ільчишин, Саня Келячка та Марина і Катарина Канюга...

ЛІТНЯ ШКОЛА

Того ж року, домовлено з о. Петром Овадом, щоб прйняв і наші діти на Літню школу в Приняворі. Товариство організувало поїздку учасників Літньої школи в Приняворі, де два тижні побувало десятеро дітей з Сремської Митровиці і одна дитина з Інджії. Діти на цій Літній школі навчилися досить корисного і повернулися задоволені, окремо щодо набутого знання щодо української національної ідентичності і завдяки тому зразу прилучилися до праці в Товаристві.

Монографія "Коломийки" - частина 7

УРОЧИСТІ ЗБОРИ ТОВАРИСТВА - частина 7

Того ж року, невдовзі після реєстрації Товариства, несподівано відійшов у вічність наш парох о. Стефан Пітка. Вирішено скликати Урочисті збори Товариства в приміщенні Міської бібліотеки, а головував пан Петро Ляхович. На цих Зборах, які відбулися 8-го серпня 2003-го року, підкреслено роль і заслуги о. Стефана Пітки у відновленні "Коломийки", одної з його постійних мрій і бажань. Констатовано, що за ним залишилась порожнича, але щоб віддячитися за його внесок треба вкласти ще більше зусиль у роботі Товариства.
На цих зборах були присутні секретар КОС Сремської Мітровиці д-р Ненад Лемаїч, який пообіцяв всю можливу підтримку цієї інституції новозаснованому товариству, з оглядом на його колишні успіхи. З-перед РТВ-М був мр. Жівко Попов, який сказав, що причиниться до афірмації праці Товариства. Присутних привітав і представник Сербсько-українського товариства з Нового Саду Слободан Лазич, другий секретар Посольства України в СЧГ пан Петро Бешта, який теж привітав присутних і пообіцяв всю можливу підтримку Посольства і України українській діаспорі. Він прочитав Вітального листа Українського Посольства і передав подарунок - книжку "Українське народне малярство 13-20 століття".
У вітальному листі Посольства України написано:
"Шановний голово, дорогі учасники Зборів!
Щиро вітаємо Вас, учасників зборів та всіх членів Товариства для плекання української культури "Коломийка" з нагоди реєстрації та початку діяльності організації.
Заснування Товариства в Сремській Митровиці, одному з найважливіших центрів українства в Сербії і Чорногорії, дуже важливе і показовий крок, що демонструє прагнення української спільноти, яка і серед турбот сьогодення не забуває про своє минуле, до гуртування та подальшого розвитку.
Впевнені, що різнобічна та активна діяльність організації допоможе громаді у збереженні багатих традицій і самобутності, кращому задоволенні власних потреб.
Посольство відкрите до співпраці з усіх питань і завжди готове надати підтримку зусиллям та ініціативам громади у справі плекання і реалізації неповторного потенціалу української культури.
Бажаємо Товариству "Коломийка" числених успіхів до здобутків, а українській громаді - злагоди та добробуту.
З повагою та найкращими побажаннями
Колектив Посольства
7 серпня 2003 року

Збори вітали й представники інших товариств та інституцій.
Було розмови і згадок про колишню активність "Коломийки", а у зв'язку з цим і про майбутні завдання. Головуючий Петро Ляхович при цій нагоді підкреслив, що ніхто з членів не повинен забути про внесок о. Стефана Пітки. Він був між першими членами-засновниками, тут на парафії був повних 30 років, був не лише наш парох, але в багато чому і наш ніціональний батько, щирий дорадник, наш учитель і провідник, але на жаль не діждався перших наших успішних кроків у діяльності. Тому ми завжди будемо зберігати пам'ять про нього і його ім'я буде вписане великими буквами між членами нашого Товариства.

ВИЗНАЧНІ ГОСТІ З УКРАЇНИ.

Того 12-го вересня Товариство "Коломийка" прийняло в гості делегацію з України, яку очолював Голова державного Комітету з питань національностей і діаспори пан Генадій Москаль. В делегації були й Андрій Попок, начальник відділу з питань української діаспори та міжнародних відносин, пан Сергій Василенко, член Державного Комітету, пан Ігор Логінов, перший секретар Посольства України в СЧГ, пан Петро Бешта, другий секретар Посольства.
При цій короткій зустрічі гості цікавилися українцями в Сремській Митровиці, що їм потрібно як допомога України, розглянули місто і навідали інші українські осередки у Воєводині.
Керівництво "Коломийки" намагалося виповнити хоча те з планів, які не вимагали багато праці, а однак зацікавить членів до гуртування і праці. Заплановано подорож і для людей було найцікавіше поїхати хоча б до Принявора на празник, на Свято Преображення Господнього. Половина коштів заплатило Товариство, половину зацікавлені. Для багатьох була це більше ніж цікава подорож, що там, можливо зустрінуть когось із рідних або знайомих, а про значення цього празника для всіх українців не треба ні говорити. А разом із цим ми подякували о. Оваду за участь наших наймолодших членів на Літній школі в Приняворі. Цією подорожжю всі були задоволені.

АКТИВНІСТЬ "КОЛОМИЙКИ"

Всі активності, які скоріше відбувалися в "Коломийці" знов ожили.Танцювальний гурток постійно працює, репетиції проводяться два рази тижнево і має дві генерації танцюристів, які начислюють понад 40 членів, Керівник гуртка Микола Ляхович, а оркестру Ярослав Сем'янів. Група співаків джерельних українських пісень проводить репетиції раз тижнево, а керівник Петро Ляхович. Навчання української мови проводиться лише раз тижнево, а навчання проводить учителька Ярослава Канюга. Сві ці активності проводяться в приміщенні ОШ "Йован Попович", яка найблизча більшості українців.
В суботу 1 листопада в міському готелі "Сірміюм" організовано розважальний "Вечір української музики" (бал), і це було відновлення колишньої традиції "Коломийки". На вечорі були представники Консульства України з Бєлграду, Василь Дацишин, голова Української національної ради, о. Петро Овад, парох з Принявора і голова організації "Світ культури", о. Михайло Режак, місцевий парох.
В програмі виступили члени КМТ ім. Т. Шевченка з Банялуки, які весь час музикою розважали присутних. Виступили і танцюристи з Банялуки й виконали танці "Гуцулку" і "Гопак".
На початку своєї частини програми члени "Коломийки" виконали вітальту пісню "Зеленеє жито, зелене", що оплесками нагородили всі присутні। Потім дівчата виконали танець "Метелиця". Старша група виконала пісню "Ой там коло моста", після чого старша група виконала танець "Гопак" у кореографії Миколи Ляховича у музичному супроводі Ярослава Сем'янова,Саші Юрішіча і Дарка Ляховича. Олександра Ляхович на флейті успішно грала пісні "Верховино, світку ти наш", і "Рідна мати моя".
Починаючи з цієї осені тобто з початком навчального року, за ініціативою Товариства, в приміщенні ОШ "Йован Попович" почалося з навчанням рідної мови для українських дітей, по два уроки раз тижнево. За тепер уроки постійно навідує 15 учнів різного віку.Учні з великим зацікавленням навчають все те, що вчителька Ярослава Канюга викладає і пояснює і проявляють загальний настрій і зацікавлення.

МАСОВИЙ ПІДРОСТОК "КОЛОМИЙКИ"

- Хоча робочі і домашні обов`язки не дають змоги постійно навідувати всі репетиції, для мене була приємна несподіванка, коли навідав репетиції танцюристів, - каже голова "Коломийки" Петро Ляхович. - Я застав стільки дітей, що в першу хвилину їх було тяжко порахувати. За словами керівника Миколи на рептиції постійно приходить коло сорок дітей і молоді і одному з таким числом не можна справитись. Тому йому помагають старші члени, які за собою мають вже достатній стаж і поставлені хореографії вдосконалюють і Віолета Ляхович. Дітей вже треба розділяти на групи. Вигідно те, що робота проходить у приміщенні школи, де є досить місця і завжди тепло. Тепер вже готуються нові хореографії і для наймолодших, а і більш складні для тих, які вже мають танцювальний досвід. Всі свідомі, що треба чим краще приготуватися до першого огляду-фестивалю "Калина", що влітку відбудеться в Кулі, а так само успішно виступити на општинському огляді, а все це вимагає окремих зусиль, бо це до речі ювілейний рік - 25 років від заснування Товариства. Хоча не ті часи коли "Коломийка" осягла завидний рівень і була між найкращими ансамблями у Воєводині, бажаємо хоча частинно досягнути високий рівень і бути між найкращими. А це вимагає багато праці.